Острів скарбів

Над морем сходило сонце. Велике і червоне. Воно розстелило по воді доріжку, але до корабля вона не добігла.
Маринка тримала підзорну трубу. Зірки вже поховались, тому дівчинка спостерігала за морем.
Вона повернулась в бік сонця...
-- Земля! Бачу землю!
Оленка прибігла до сестрички, вони розгорнули карту і побачили той самий острів.
Три гори упиралися в небо.
І там повинна була бути печера зі скарбами.
-- Кидаємо якір і готуємось спустити човен.
-- Так, капітан!
Команда швидко поробила все необхідне, і п'ятнадцять матросів разом з капітанами попливли, веслуючи, на острів.
Дівчатка за час у морі й забули, як пахнуть квіти. Та й рожеві, жовті і фіолетові кольори тут здавались ще яскравішими!
Неподалік на пальмі росли банани.
Капітани самі полізли вгору і зрізали кілька великих гілок:
-- Зробимо решті подарунок, наберемо фруктів і влаштуємо пишну вечерю.
І, взявши капітанів всередину, пірати попрямували далі.
Оленка з Маринкою навіть на карту не дивились, вони йшли до найвищої гори.
Десь серед заростей співали птахи. Аж тут почувся рик!
Один з супроводжуючих заричав у відповідь. Він виступив вперед, а до нього з-за кущів вийшла дика кішка. Росту Оленки.
Хижак, а так прозвали його товариші, дав себе обнюхати, погладив кицьку за вухом і промуркотів їй щось.
Гостя побігла геть.
І тільки пірати думали йти далі, як вона повернулась з тушкою птаха.
-- Обід знайшовся, -- Хижак засміявся, погладив хвостатого товариша і відпустив.
Чи довго вони йшли, чи мало. Але в торбах у матросів вже лежали манго, дикий виноград і ще якісь трави та корінці.
Корабельний лікар і кок не даремно попросились у супровід.
Але всі вже трохи стомились. Малі капітани все частіше перечіпались через гілки та траву.
Тому вирішили перепочити.
Гора була попереду. Але стежина уривалась.
Зверху падала вода, а внизу виблискувало озеро.
Дівчатка не роздягаючись полізли у воду.
І Маринці в руки стрибнула риба.
Вона схопила за хвоста, але моторна рибина не здавалась. Оленка кинулась на допомогу, кілька піратів, що були ближче, теж.
Вони витягли здобич на ремлю.
А, поки всі мились і відпочивали, кок приготував рибний суп та насмажив її на вертелі.
Капітани витягли карту і уважно на неї подивились.
Печера мала бути десь близько.
Пообідали, загасили вогнище і вирушили, огинаючи озеро.
Милувались квітами, спостерігали за великими яскравими метеликами і слухали спів пташок.
Поки вода не стала такою гучною, що доводилось спілкуватися жестами.
"Туди," -- показав перший пірат.
За водоспадом було сухо...
І дуже темно.
Дехто витяг сірники, дехто смолоскипи. Зі світлом оглянулись. Печера була широкою і вела кудись вгору.
Обережно, крок за кроком, один за одним скарбошукачі йшли далі.
Поки печера не розширилась. Тут було якось сухіше, світліше, а в куті стояла величезна скриня.
Вперед виступили капітани:
-- Негоже її розкривати без вартових, що залишились на кораблі. Тому забираємо зачинену.
Постійно міняючись, пірати донесли скарб до човна.
І призаходне сонце показувало їм шлях до корабля.
Замки скрині зламали. Золото поділили на всіх.
А от нову карту знову залишили в капітанських руках.
З такими справедливими вожаками можна хоч на край світу плисти.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна