Пригоди Попригунчика

Маленький м'ячик Попригунчик з'явився на світ у іграшковій майстерні.
Там було так тепло і затишно. Лагідно світила лампа зі стелі, а довкола крутились лялечки у музичних скриньках, плакали недоглянуті пупси, бігали плюшеві ведмежатка.
А в куточку у кріслі спав задоволений своєю роботою і втомлений майстер.
Завтра у містечку, де всі вони жили, мав відбутися ярмарок.
Вранці майстер почав складати іграшки у кошик, щоб віднести їх на продаж. Він поклав туди кілька скриньок, одна краще іншої, туди ж відправились пупсики, які тихо спали після важкої ночі. Раптом в кошик необережний ведмедик штовхнув нашого Попригунчика.
Він лежав у кошику з самого верху, тому спокійно спостерігав за дорогою.
Майстер вийшов з будинку у тиху вуличку, де не було перехожих.
Але відразу за поворотом життя кипіло. Там було так багато людей, які кудись спішили, і стояв такий галас, що бідний Попригунчик захотів сховатись якнайдалі. Але пупси спали так мило, а коробки з музичними скриньками так щільно поскладені, що м'ячику не було як пробратись.
Раптом майстер зупинився, Біля них був пустий прилавок. Саме сюди творець пупсів і музичних скриньок розклав свої скарби.
Маленький Попригунчик ледве стримувався, щоб не зіскочити з прилавка й покотитися на пошуки небаченого.
Тут до прилавка підійшов кремезний чоловік з хлопчиком. Цей білявий малюк з шоколадними очима дуже сподобався крихітному м'ячику.
-- От, якби він мене купив, - подумав той.
Малюк теж потягся до Попригунчика:
-- Тату, а можна мені цю іграшку.
Малюку сильно сподобалось, що м'ячик весело дзвенів, бо у нього всередині ховався крихітний дзвіночок.
-- Гаразд, - відповів кремезний чоловік.
І вони всі пішли з базару додому. Попригунчик весело калатав у кишені малюка, якого звали Миколою.
Йти довелось не дуже довго.
А у новому домі на м'ячика всі звернули увагу. Він сподобався і молодшій сестрі маленького господаря. Тому діти зазвичай грались Попригунчиком вдвох.
Ці ігри дуже подобались м'ячику: діти котили його по підлозі, а він від радості дзвенів.
Одного разу до Миколки прийшов його друг Іванко з маленьким цуциком. Собачці теж приглянувся Попригунчик. Він схопив м'яч зубами і почав гасати з ним по будинку, а тоді вибіг на вулицю.
Іванко з Миколкою побігли слідом. Дуже вже Микола любив свого м'ячика і не хотів віддавати його цуцику.
Коли малюки наздогнали песика, у зубах у нього нічого не було.
Попригунчик ледь вирвався з щелепи цуценятка і заховався під сходами будинку.
Довго діти його шукали. Малюки були сильно засмучені, а Іванко навіть перестав гратись зі своїм цуценям. Тому стало соромно і він вирушив на пошуки. Песик був маленьким і не знав точно, як треба шукати, тому він просто ходив по своїх слідах і нюхав. Але даремно.
Ввечері, коли гість вже пішов, почався дощ.
І, хоч Попригунчмк сховався під сходи, на нього впало кілька крапель. Маленькому м'ячику стало сумно, холодно і мокро.
Коли дощик закінчився, Попригунчик виліз з-під сходів подивитися на зоряне небо. Воно здалось йому таким великим. А зірки посміхались йому і гралися в хованки, роздивлялись своє віддзеркалення в калюжах і співали сонцю колискову.
Зранку сонечко зігріло маленький м'ячик, який заснув біля сходів.
Коли Миколка біг на ранкову прогулянку, він побачив свого улюбленця.
Попригунчик весело задзвенів у таких знайомих руках.
-- Мамо, а можна його почистити чи попрати? - запитав хлопчик.
-- До вечора він буде, як новий, - лагідно відповіла мама.
Вона налила в миску води, взяла мило і гарно випрала Попригунчика, після чого легенько повісила його сохнути.
М'ячик висів і думав, що вже ввечері знову весело гратиметься з дітьми.
Сонечко подивилось на Попригунчика і всміхнулось. Малюку пощастило.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна