Найстарша книжка

Дощ припинився раптово.
Стало тихо-тихо.
Поки з якоїсь щілини не вилетіла муха.
І не почала голосно дзижчати.
Бібліотека сонно зустрічала з-за хмар сонце. Та перші лагідні промінці вмить всіх розбудили.
-- Десь на моїх сторінках дрімає казка, звідки взялося сонце, -- мовила невеличка книжка.
Всі, хто міг, повернулися в її бік.
Стара затерта обкладинка, де ледь-ледь виднівся на малюнку ліс, кілька сторінок виглядали з-серед інших.
Перед ними була найстарша книжка.
-- Дуже давно мене привезли здалека і подарували маленькому хлопчику. Щовечора батьки читали йому нову історію, залишаючи на моїх сторінках легкі дотики теплих пальців. Через певний час хлопчик і сам почав читати. Але не так, як дорослі, він перечитував кілька улюблених історій, іноді загинаючи потрібну сторінку, час від часу потягуючи сильніше, що аркуші вилітали. Та хлопчик їх зразу клав на місце, змащуючи клеєм... Час пролетів швидко. Господар виріс і покинув батьківську хату, а я залишилась його чекати. Тільки якось, коли надія на те, що мене хоч хтось почитає, вкрилась такою густою обкладинкою, як я сама, мене дістали зі столу, плклали до коробки і разом з іншими книжками принесли сюди, у бібліотеку. Я вже й забула, які історії ховаються серед моїх сторінок. І з нетерпінням чекаю, щоб їх знову читали...
Старенька аж втомилась.
І задрімала.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна