Як мурашка ягідки знайшов

У лузі між зеленої травички, білих ромашок та синьооких волошок сховався мурашник.
Жили там, хоч і маленькі, але працьовиті комашки. Одні дім укріплювали, інші -- захищали, а треті -- їжу здобували.
Серед останніх і був Малюк. А назвали ого так тому, що був найменшим у мурашнику і рости не хотів. Хоч поїсти він і любив.
Тому Малюк був розвідником. Піде, знайде яесь насіння чи соковиту тростинку і кличе своїх на допомогу.
Та якось трапилась з мурашкою пригода.
Був вечір і всі друзі та побратими вже попрямували до мурашника, а Малюку забажалось цвіркуна послухати.
Виліз він на кульбабку і прислухається.
А, поки слухав, і дивився.
Он, виявляється, зовсім поруч село. З високими будинками.
-- Гав, гав, -- почулося здалеку.
Та цвіркун пісні не перервав.
Біля крайньої хати дерева і якісь кущі. А зараз, в тиші, щось так солодко пахне.
"Завтра туди попростую," -- пообіцяв сам собі Малюк і пішов спати.
Але ті солодкі запахи збудили мурашку ще вдосвіта.
Коли Малюк вийшов з мурашника, небо тільки починало світліти, а над луком розстелився туман.
Та такий густий, що далі лапок нічого не видно.
Згадував дослідник, в який бік бігти, де він вчора був, та куди дивився...
І трохи розгубився.
Аж тут сонечко зійшло. почало туман до себе забирати. Так він хмаркою піднявся і вгору полетів.
Малюк зрадів, вибрався на найвищу травинку та подивився, куди йому слід бігти.
Вже й високий паркан лишився позаду.
І тут мурашка побачила собаки. Той був великий-великий. Спав собі біля буди.
Цікавому мандрівнику треба було і до лапи, і до вуха торкнутись. Пес тільки поворушив лапою.
Малюк залишив цю гору рудої шерсті і побіг...
Довкола нього був справжній ліс. Великі зелені листочки ховали червоні ягоди.
"Які вони великі," -- подумала мурашка.
Вона піднялась по стеблу, а далі помилилась і замість червоної ягідки побачила перед собою бліду і зовсім малу. Трохи більшу за нього.
Відкусив ласун шматочок -- кисло. Перебіг до червоної. А вона так пахне, в малого аж голова закрутилась. Сів він на велетенську ягідку, а тоді і її скуштував.
Ця була такою солодкою.
"Надто велика та важка. Ми навіть усі її не донесемо."
І Малюк пішов далі досліджувати.
Над ним звисали зелені стручки. Один з них перегрівся на сонці, яке вже піднялось досить високо, і тріснув. А звідти виглядала горошинка.
Мандрівник так уважно розглядав усе довкола, що не помітив поважного жука у смугастому жупані.
-- Ходять тут всякі малі, під ноги не дивляться! -- сердито мовив той і пішов далі, в акуратно посаджені зелені хащі, з білими та рожевими квітами зверху.
А мурашка доручила носу обирати напрямок.
Той запросив у бік кущів.
Перший був з зеленуватими ягідками, що смачно пахли... І гострими колючками. Деякі на сонці трішки зарум'янились.
Дослідник глянув на колючки і вирішив не ризикувати.
Інший кущ яж горів червоними гронами. Багато ягідок і маленьких, і більших так і кликали Малюка до себе.
Він вибрав ягідку внизу, спробував, а вона кисла.
"Може тому що мала," -- подумав він і скуштував найбільшу. Та була трішечки солодша.
Але дослідник вже вирушив далі.
Попереду були такі ж листки, але ягідки замість червоних чорні.
"Навіть куштувати не буду, хоч і запах солодший"
Аж тут перед ним впала велика і кругла ягода. Малий підняв голову і побачив на дереві таких багато. І пахне смачно.
Та тільки надумав її скуштувати, як звідти виставив голову хробачок:
-- Ця черешенька моя. Не займай!
-- Так солодко пахне. Смачна?
Тільки хробачок вже не чув, він далі гриз ягоду.
Обійшовши перешкоду, мурашка побачила не дуже великі кущі. І на них червоні ягідки різних відтінків.
Малюк вибрався на кущ, вибрав ягідку за запахом, заліз на неї і, впершись лапками, вкусив.
"Яка смачна!"
Хотів зірвати малинку, щоб з собою додому занести, а в лапках лише шматочок лишився.
"Ну й нехай, хоч спробують."
І дослідник пішов додому.
Друзі-мурашки його шукали по цілому лузі, тому далеко йти не довелось.
Ягідка всім сподобалась.
І на наступний день в село пішли всі збирачі їжі.
А Малюк, відколи почав ягоди їсти, навіть підріс. Та ім'я йому залишилось на згадку.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна