Купальська казка

Дуже-дуже давно, коли люди ще були ближчі до природи і жили не у високоповерхівках а у чеперних хатинках, народилась в одній такій дівчинка.
Гарненька, як вранішнє сонечко, з промінцями-кучериками та голосом дзвінким, як соловейко.
Батьки натішитися нею не могли, все маленьку пестували та пісень їй співали.
Пройшов якийсь час, коли помітили, що ніжки у Іванки слабенькі -- важко їй ставати, а ще важче ходити було.
Забідкалась матуся: треба доцю лікувати, треба ніжки рятувати.
Сходив батько високо у гори. А там серед високих сосен та дзвінких струмочків жив дід старенький-старенький, який дуже багато знав.
-- Чув я колись від свого діда, що у році є найкоротша ніч. І вона всі лікарські рослини наділяє цілющою силою. Навіть ранкова роса тоді зцілює. От вийдіть з донечкою ще вдосвіта в луки і гуляйте босоніж. І пам'ятайте, як тільки сонце повне зійде, сила води та трав зменшиться.
Повернувся чоловік додому, а дружини вдома нема.
Посадила вона доню в хустину, пов'язала за спину і пішла сіно складати.
Прийшов він у поле та й розказує дружині почуте.
А та сміється:
-- Глянь, як воно, Сонце, повільно котиться, як добре припікає. То, мабуть, завтра-післязавтра і буде найкоротша ніч. Треба лише раненько встати та з Іваночкою піти гуляти.
Так і зробили -- лягли раніше спати, щоб вранці раненько встати.
Виходять зранку на вулицю, а там і зірок не видно -- хмара сива небо затулила.
Та не налякала вона їх, адже щастя дитини найголовніше.
Тримають мама з татом донечку за дві ручки, а вона ступає по траві.
Спочатку лише пальчиками торкалась, але з кожним кроком ніжка йшла все впевненіше.
Ось батьки вже малечу відпустили і стояли, обійнявшись, дивились, як вона бігає між росами від ромашки до дзвіночка, від кульбабки до волошки.
Сонечко якраз виглянуло з-за обрію і вмить перетворило росу в коштовне каміння.
І по такому килимочку повертались додому щасливі батьки і здорова дівчинка Іванка.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна