Як Півник Овечку додому повернув

То було тоді, коли Сонце вже раніше сідало і пізніше вставало, а клени стали не тільки зелені, а ще жовті й червоні.
Якось вранці Дід Іван на Конику поїхав геть далеко в гори.
А що там робити? Сіно косити, в лісі гриби збирати, щоб потім юшку варити.
Забув лиш Дід загін зачинити.
Набігла на полонину хмара, нагнала сивого туману.
Вийшли вівці попастися, а й ніг своїх не бачать.
Песик уважно дивився, щоб ніхто не загубився.
Та так і не побачив, що найменша Овечка з загону вийшла.
Наїлась вона ще зеленої травички. Та думала в кошару повертати, подивилась довкола, а нічого не може впізнати.
Злякалась маленька, в лісі Вовк та Ведмедик живе. То й ночувати у лісі доведетьс. І з усієї сили, як покличе своїх:
-- Бе! Бе!
Почув це Песик і побіг у той бік, звідки овечка кликала на допомогу.
А Півень Песика не побачив. Він вирішив покликати загублену овечку.
Заліз він на дах кошари, і давай "Ку-ку-рі-ку" співати.
Почула маленька рідний голос та й подалася в той бік.
А Півник не затихає, все співає і співає.
Поки не почув, що зовсім поруч Овечка і Песик розмовляють.
-- От ти виходу не помітила, вийшла і заблукала. А я його знайти не міг, щоб тобі допомогти. Туман навіть запахи поховав, -- бідкався Сторож-пес.
-- Та, якби не Півниу, довго б я гуляла. Дякую.
І Овечка пішла до своїх в кошару.
З того часу, як Конику розказали про загублену овечку, він щоразу перевіряв фіртку загону, щоб більше ніхто не заблукав.
І лише Дід Іван нічого не знав.
Та й чи треба?

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна