Овечка згубилась

Це було високо в горах,
Як лягли на них тумани,
А бадьорий білий коник
Віз по справах діда Йвана.
Як пішли обідать вівці,
Наймолодша заблукала,
У тумані ніч не видно,
Ні загону, ні кошари.
"Бе! Бе! Бе! Я тут згубилась."
Песик біг допомагати,
Але в сивій сплячій хмарі
Він не знав, куди й рушати.
"Гав, сюди, ми тут, маленька,
Гав, не бійся, віднайду
І тебе скоріш до неньки
У кошару приведу!"
Тільки в песика старого
Голос зовсім тихий став,
А в туманові густому
Зір і слух він теж втрачав.
Півник кинувсь помагати,
Він злетів аж на кошару
І "Кукуріку" співати,
"Йди маленька до отари"
"Бе, бе, бе, а голос близько"
"Ось ворота до загону.
Віднайшлася і в тумані,
Ну, проходь уже додому."

З того часу, коли коник
Везе в гори діда Йвана
Песик-сторож провіряє
Чи закриті всі ворота,
І тоді лише кошара
Свої двері відчиняє.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна