Принцеса для Пряникового королівства

Ніхто не знає, далеко чи близько, насправді або лише у мріях, але розказують, що існувало Пряничкове королівство.
Довкола справжнього пряникового палацу розсипались вулицями солодкі з розписаними стінами та різнокольоровими віконцями будиночки.
Поруч росли ялиночки і дерева, що пахли корицею.
А на небі світили зірочки.
Пряникові карети були запряжені солоденькими конями. І возили вони чоловічків, що пахли медом і імбирем.
Біля палацу стояла карусель. Вона щодня виспівувала веселих пісень та катала охочим.
Та життя у цьому солодкому світі не було таким вже безрадісним. Їхній палац пустував. І мешканці Пряничкового королівства не знали, що вони мають робити.
Пташки і карусель, дзвоники і катання в кареті вже не дарували чоловічкам радість
Тільки десь на окраїні королівства у найменшій хатинці жив маленький хлопчик.
Щоранку він знімав з неба зірочки, щоб їх сонечко не розтопило, вдень мішав корицю з імбирем а ввечері слухав казки ангелика з-під стелі.
І от одного разу ангелик сказав:
-- Чув я колись давно історію, що ген за тими пагорбами у вікні росте ліс. Не з солодких ялинок, а з височенних живих сосен. І живе там гном-чарівник. Колись давно він подорожував і багато чого навчився. Це він Пряничкове королівство зробив, вдихнув у все це життя, але він дещо забув -- цьому всьому потрібна, щоб керувати, мудра голова. Якщо не побоїшся, піди до нього, попроси поради, як зробити життя тут кращим.
Виглянув малюк у вікно -- зірочки світять, зовсім не страшно. Взяв з собою дрібку духмяно суміші і вирушив у подорож.
За домом захопив санчата і нумо до пагорба.
Йшов хлопчик, вже на першу вершину піднявся, сів на санчата, та й поїхав...
Пагорб змінився другим, третім, аж поки високо над санками не зашуміло.
Пряничний хлопчик ніколи не бачив таких великих дерев. А там, вгорі, вітер з білочко в хованки грались. І не помітили, як сніг з гілки скинули.
Він падав тисячами сніжинок вниз, а маленький мандрівник уважно дивився на снігопад. Вдома ж снігу не буває. Як і дощу. Бо від них пряники тануть.
Ось одна сніжинка-зірочка опустилась йому на руку і стерла глазуровану рукавичку.
Малюк згадав,, для чого він тут і вже думав рушити далі, але куди?
І тут він почув такі знайомі запахи меду і ванілі.
Он під тим деревом щось світиться!
Та хлопчик не втримався і посковзнувся. Льодом проїхався аж до дверей. Не встиг встати і відчинити, як вони самі відхилились, а перед ним стояв Гном в ковпачку і кофтинці в смужку.
--Заходь, заходь. Я тебе вже кілька днів чекаю. От зараз тут поправлю, -- показав на рукавичку, -- і познайомлю тебе з деким.
Кілька помахів чарівної палички -- і гість як новенький.
Тут господар підійшов до одних дверей, відчинив їх:
--Знайомся. Це ваша принцеса Цукринка. Вона житиме в палаці і буде керувати всім Пряничковим королівством. Тепер кожен чоловічок матиме заняття. Томуі відпочинок буде яскравішим.
В руках у принцеси була торбинка.
-- Тут у мене музичні інструменти. Ми й самі зможемо грати, співати та танцювати. Гном-чарівник навчив мене, а я вчитиму інших.
Корона на її голові те задзвеніла крихітними дзвониками.
Господар глянув у вікно:
-- Вам пора!
І хлопчик з принцесою рушили додому. Треба повернутись до світанку, щоб встигнути зняти зірочки.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна