Хмарки-чепурухи і Вітер

"Крап-крап-крап", -- співали крапельки, впавши об землю.
"Крап-крап, крап-крап!", -- дзвеніли їх сестрички, стукаючись об дахи будинків та шибки.
І ці передзвони тривали всю ніч.
Втомлені довгою роботою хмари заснули над землею.
Поки не зійшло Сонечко.
Воно торкнулось промінцями пишні сріблясті сукні поважних панянок, і ті від блиску прокинулись.
-- Ох, яка гарна в мене сукня! Посередині бузкова, а з боків золотом сяє! -- захопилась хмара з найпишнішим вбранням.
-- А моя майже прозора. І переливається веселкою! -- зраділа найменша хмаринка.
-- А моя! А моя! -- чулося з усіх боків.
Лише Сонечко намагалось через гарні сукні небесних панянок пробратися, щоб калюжі підсушити.
Та де там!
Хмари почали хизуватися, хто вчора найбільшу блискавку зробив чи найбільшу калюжу.
Геть забули вони, що за небокраєм в полі жито зеленіє. Вже кілька днів просять паростки дощика. А за полем росте ліс, зовсім молоденький, де дубочки і берізки теж просять водички.
Аж тут, звідки не візьмись, Вітер прилетів.
Глянув на калюжі внизу, на Сонечко, що крізь сукні намагається землю зігріти, і без слів як дмухне!
Порозганяв хмари на сухі місця, нехай і там дощик піде.
Подякувало Вітру і Поле, і Ліс, і Сонечко.
А небесні чепурухи дощиком все обмили і знову красуються собою в калюжах. До наступного подиху Вітру.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна