В очікуванні

Білячок прокинувся від дивного сну: наснилось йому поле широке, як він пшеничні зернята в борошно молов і хліб пік.
Та так малий цей запах гостро відчув, що вранці, поки батьки ще спали, побіг аж до кухні. Там пахло пиріжечками.
"М-м-м, смакота!"
Гострий чорний носик поніс малого до печі, де на деку рум'яніли пиріжки.
"От би й мені навчитись! Чом би й ні? Спитаю пізніше матусю, як пиріжки печуться."
Малий побіг в нірку. Мама саме збиралась до корови Ласки по молоко.
-- А ти мені розкажеш, як смачні пиріжки пекти?
-- Я й не знаю, -- знизила плечима миша. --Молоко корівка дасть, яйце курка знесе, крихти з обіднього столу позбираємо -- то й ситі.
Та мишеняті було якось не по собі, неначе від його шматка сиру хтось відламав левову частину. Він хотів знати.
-- Чи можна завтра до дядька у поле сходити? Може він ще щось додасть?
-- Йди, йди.
А ввечері, коли всі, повечерявши, посідали в коло, тато розказував мишачу казку про братиків Крутя і Вертя та товариша їхнього Півника.
Так Білячок дізнався, що для пиріжечків борошно треба. І як його зробити.
Завтра і він спробує, як у дядька зерняток набере.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна