Ковдра для Їжачка

Та осінь запам'яталась лісу довгими затяжними дощами.
Бджоли сиділи у вуликах і мало надіялись поповнити запаси пилку.
Барвисті метелики, здавалось, полетіли за перелітними птахами у теплі краї. А синиці, горобці, сороки й ворони перелетіли ближче до сіл та муст. Там догодують.
Поки білочки ховалися по дуплах, зайчики у норах між змаганнями на швидкість з вовками, у родині їжачка готувались до переселення.
Голочка між завиванням вітру навіть нову оселю собі знайшов - під старим дубовим пеньком.
Та з сухим листям і мохом поки не щастило.
Вирішила мама-їжачиха синочку ковдру подарувати.
Хоч голок на спинці й вистачало, але ниток не було.
Зате вона знала, хто допоможе.
Побігла до старої павучихи, що жила неподалік:
- Сусідко, прошу, поможіть! А я з вами запасали поділюсь, щоб зиму перезимувати.
Погодилася та радо і почала ткати. Ниточки тоненькі-тоненькі, але тепленькі.
Там колечко, там вузлик - дивиться їжачиха, а на ковдрі і зірочки мереживом розсіялись, і рідний ліс проріс.
- Зараз якраз зайці шубку на теплішу міняють. Піди до Вухані, вона теж допоможе.
Подякувала красно ґаздиня в колючому жупані і хутчіш до сусідніх кущів до куцохвостих:
- Рятуй, кумасю, дай трішки пуху синові на перину.
- Охоче поділюся, - сказала Вуханя і винесла оберемок теплого пуху.
Склала все це їжачиха у ковдру та й понесла до пеньочка, де оселився Голочка.
Зробили разом малому лежанку, пристелили ковдрою - тепленько та зручно.
А наступного ранку, коли над лісом у блакитному небі котилося сонце, їжачиха пригощала всіх свіженькими пиріжками. І дякувати сусідам на подарунки не забували.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна