Де твоя мама

Маленьке біле ведмежатко вранці вийшло на прогулянку.
Воно відійшло трохи далі, ніж завжди. Аж до самого краю води.
Тут крижина відкололась і малюк поплив, підіймаючись час від часу на хвилях
Вітер з розсердженого завивання перейшов на лагідну колискову і ведмежа заснуло.
А прокинулось від того, що його питали:
- Де твоя мама?
Це ведмежатка гукали з берега, що прийшли з мамою вчитися ловити рибу.
Йому допомогли допливти до землі.
І там малюк розповів свою історію.
- Не сумуй. Будь нашим братиком, - заспокоювали його бурі ведмежата.
- І я любитиму тебе, як сина, - додала Ведмедиця, обіймаючи біле ведмежатко.
Минула ніч. Малюку було езвично тепло. Він не міг спати, а все дивився у зоряне небо і шукав Ведмедицю, яку показувала йому матуся.
Він сумував за їхніми прогулянками, коли ненька розповідала стільки цікавого.
Поруч інша мама обіймала бурих ведмежат.
Вранці Ведмежа повідомило, що хоче додому.
- Я знаю, хто тобі допоможе - Великий Кит.
І всі ведмеді рушили до берега.
Кита не довелося чекати довго - він припливав до скель неподалік, бо страшенно любив ягоди, що росли там.
І в подяку за ласощі відвіз Ведмежа додому.
Біла ведмедиця якраз сиділа на березі в своєму улюбленому теплому светрі, коли Великий Кит на фонтані води опустив біле Ведмежа поруч:
- Матусю! Я повернувся!
Малюк кинувся в лагідні обійми. І вже вдома він розповів про свою мандрівку.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна