Skip to Content

Пригоди новорічного ельфа

На далекій Півночі, де відбувається щороку Новорічне диво, жили ельфи. Саме ті, що допомагали подарунки готувати для всіх слухняних діток і лісових звіряток.
І був серед них маленький Ріккі.
У передсвяткову ніч всі ельфи пакували подарунки і складали їх до велетенського мішка на санях.
Ніс Ріккі і свій пакунок. Поклав його у мішок, та й сам так стомився, що приліг у ньому і заснув.
Прокинувся від сильного удару. Бачить, сани з мішком полетіли далі. А ельф залишився... у лісі. Підняв малюк свій ковпачок, одягнув на руде волоссячко і...
"Куди ж йти?! Як додому повернутися?"
Роззирнувся Ріккі і з одного боку на галявині побачив сліди, маленькі, дрібненькі.
Пішов він по слідах і до заячої нірки потрапив.
Тихо там, всі сплять, а під крихітною ялинкою лежать подарунки. Ось і той, що він готував!
Почув тато-заєць шум, прокинувся та й побачив новорічного ельфа:
- Ти нам подарунки приніс! - зрадів.
- Ні, я з чарівних саней впав. Тепер не знаю, як додому потрапити.
- Не сумуй! Зараз вип'єш теплого какао і подумаємо. Як звуть тебе?
- Ріккі! І я дуже люблю какао.
Від солодкого аромату попрокидались всі зайченята. І давай з-під ялинки подарунки діставати.
- Це мій! А цей мій!
Тільки ельфу було не до пакунків. Він вважав найкращим подарунком повернення додому.
- Постривай, не сумуй, - заспокоїла його зайчиха. - Є у нашому лісі велика і розумна Сова. Вона допоможе. Тільки до неї йти далеко. Через ведмежу барлогу і лисячу гору. Ще й вовків можна зустріти. Та ти нічого не бійся, зараз у свято всі лісові звірята добрі.
Подякував ельф за пораду і вирушив у дорогу.
- Зачекай! - покликали його зайченята і вивезли свої санчата. - По такому снігу ногами довго не походиш!
Сів Ріккі на сани і помчав у той бік, куди зайці показали.
Сніг під санками поскрипував, переливаючись у місячному сяйві.
Ріккі підняв голову і роздивлявся зоряне небо та верхівки сосен.
Тому й не помітив, що прямо на стежині пень. Стукнулись санчата, сніг обвалився, і вхід кудись з'явився.
Ельфик прислухався. Спочатку там гучно похрапували, а тоді: "Апчхи!"
Малюк вже думав сісти на сани і поспішити далі, за за чханням викотився ведмедик:
- Так я і думав, що у нас гості! Я ж лише на чужих чхаю. Ти хто? - протараторив він.
- Ельф Ріккі. Новорічний ельф.
- А як ти в нашому лісі опинився?
- В санях заснув.
- У цих?
- Ні, в чарівних. На яких Дід Мороз у новорічну ніч привозить подарунки.
Обоє солодко позіхнули. Ведмежа спитався:
- То тобі треба додому повернутися? Дорогу знаєш?
- Зайці сказали, що Сова допоможе.
- Дійсно. Почекай хвильку, я тобі дещо подарую.
І Ведмедик виніс малому мандрівнику мішечок медового печива.
Ріккі обійняв нового товариша,сів у санчата і вирушив у дорогц.
Ведмежа стояло на порозі за кілька хвилин, а тоді позіхнуло і пішло додивлятись солодкі зимові сни під боком у мами.
Ніч густішала. На небо насувалась важка сива хмара.
Маленький Ріккі вже думав повернути кудись під кущик чи дерево, зробити собі снігову хатину і поспати, але тут він побачив руденькі вушка.
Лисеня Пух уважно подивилось на нічного гостя, який їхав на санчатах:
- Ти хто? І чому не спиш вночі? А чого такий маленький?
- Я - новорічний ельф Рікі, впав з чарівних саней у лісі. Тепер шукаю сову.
- Зачекай, не поспішай.Що це тут у тебе так смачно пахне?
- Ведмедик печивом пригостив. Ось, тримай.
Ріккі витяг з-за пазухи ароматне печиво в мішечку.
Лисенятко витягло зайчика:
- Хоч таким поласую! Дякую.
І він вкрив мандрівника шаликом, котрий носив на шиї:
- Бачиш, он там найвище дерево. Це і є домівка Сови. Поспішай, бо незабаром почнеться снігопад.
Десь неподалік завив голодний вовк, тому Ріккі почав співати. З веселою новорічною пісенькою їхати не так страшно.
Дзвінкий голос почула і Сова.
Біла птаха знала всіх у лісі. Але співав незнайомець. І вона вилетіла назустріч.
Ельф Ріккі різко зупинився, коли побачив Сову.
- Я вас так довго шукав. І у зайців побував, ведмежатко розбудив, лисенятко пригостив. Поможіть мені, будь ласка.
- Як у ліс ти наш потрапив?
Сова впізнала новорічного ельфа, так як вона носила час від часу листи від лісової дітвори головному зимовому чарівнику.
- Я з санчат святкових впав. Ніс подарунок і заснув у мішку.
- Ну, дорогу я знаю, часу до ранку вистачає. Полетіли!
Сів Ріккі сові між крила і полетіли.
Внизу виднівся ліс, тоді вода, по якій плавали білосніжні крижини, а тоді яскравим світлом заблимав рідний дім ельфа.
Малюк навіть закричав з радості.
- Дякую! Це була найкраща святкова пригода у моєму житті.
І вранці, коли всі вдома попрокидались, ельф Ріккі розказав про свою подорож.
- На наступний рік з цієї пригоди вийде гарна книжка.
- Правда! Правда! - залунало звідусіль.
І ельфи поспішили до роботи, щоб не забути жодної дрібнички.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна