Котик і рибка

Киця Білка страшенно любила зиму.
Прокидалась вона ранесенько, відхиляла білу фіранку з вікна і милувалася снігом.
А, коли вже сонечко міняло темряву на денне світло, брала два відра на коромисло, загорталася у квітчасту хустину і поспішала до джерела.
Якось вранці зачерпнула киця води, а у відро гарний Карась впіймався.
"Чудовий буде сніданок," - подумала Білка і рушила додому.
Аж тут з-за воріт виглянув кіт Воркіт.
Побачив спочатку б=рибку у відрі, вже думав поцупити, але клянув, хто рибку несе.
Ця киця давно вже йому подобалась, але познайомитись з нею бракувало сміливості - така вже гарна була.
Білка обернулась якраз тоді, щоли Воркіт оглядав впійману рибку.
- Чудова буде печеня? Ще й на уху залишиться.
- Так, так.
- Тільки я геть не люблю їсти сама. Може, складете мені компанію?
- З задоволенням, - промурчав кіт. - Звуть мене Воркіт.
Він галантно запропонував понести коромисло з повними відрами.
А вже за кілька днів парочка котів сиділи перед світанком при прочиненому вікні і спостерігали, як сонячні промінці виблискували на снігу.

©Солтис-Смирнова Марія Петрівна