Мишка
Мишка сиділа біля свого ліжечка і перебирала скарби. Ось гілочка від дуба - раніше на ній висіли три жолуді і листочок, але жолуді вона зірвала, коли хотіла погратися ними, як м'ячиками, а листочок розсипався від старості. А це корінець від сосни - на ньому можна кататися як на човнику по джерелу, як на санчатах по снігу. І жолуді-м'ячики, і мотузка-гойдалка...
Маленька так захопилась, що геть не чула, як її матуся гукала. Аж поки вона не підійшла до крихітки і торкнулася її плеча:
- Годі гратися, пішли зі мною по зернята.
- Добре, мамочко, от тільки скарби свої зберу.
- Ну гаразд, збирай.
І тільки мама відійшла до свого улюбленого крісла, щоб прочитати ще сторінку-дві "Лісової газети!, як жолуді розлетілись з маленьких пальчиків.
"Я їх зараз до відерка повкидаю," - подумала Мишка. Але один м'яч перестрибнув відерко і закотився за ліжечко.
Воно перетворилось для маленької господині у справжню пустелю, яку треба було подолати...
- Ти вже склала свої іграшки? Ходімо? - спитала мама здалля.
Мишка продовжила пошуки жолудя, уявляючи, що він впав десь у море. Довкола плавають акули, тому слід бути обережними.
Ось нарешті м'ячик у відерці. Зараз ще корінець і мотузку сховати і все!
Тільки мотузка раптом стала великою змією, яку було дуже важко здолати!
- Пора обідати. А нам ще по зернята йти. Поквапся, доню!
Нарешті змія скручена у тугий вузлик і зайняла своє місце!
- Мишко, ти мене чуєш?
Коли маленька підійшла до мами, вона просто взяла її за руку і пішли до комори.
На зворотньому шляху маленька все щось щебетала, розповідала, але мама-миша мовчала.
І вдома мовчки поїла.
Мишка повернулась до своїх дитячих справ - її чекала нова книга пригод з лісової бібліотеки, а мама-миша поралась по господарству.
Коли малечі захотілось погратися з матусею в пошуки скарбів,
Покликала її до себе, а мама не йде.
- Мамочко! Пограйся зі мною. Матусю!
За кілька хвилин Миша прийшла:
- Чому так довго? - надула губки Мишка.
- Тому що я була зайнята, - тихенько сказала мама.
- Але ж я тебе кликала! А ти не чула.
- Ти теж мене не чула, коли я тебе кликала по зернята йти. Погодься, не надто приємно.
- Так. Пробач мене, мамочко!
Мишка обійняла маму.
Тоді разом гралися в пошуки скарбів.
А ти чуєш маму, коли вона тебе кличе?
© Солтис-Смирнова Марія Петрівна