Зима

Пухнастий рудий хвіст прикривав блакитні очі.
Рудько сидів на порозі хати і... боявся ступити на сніг.
Біле покривало виблискувало коштовним камінням у сонячних променях.
- Іще разочок! Ще раз!
Кіт розвернувся у бік, звідки чулися голоси.
Двоє мишенят видерлися на присипаний сніжком паркан.
- Ми ще в цю кучугуру не стрибали!
За мить зі снігу стирчали лише хвостики - один біленький, інший коричневий.
Малюки вибралися з снігу і побачили Рудька.
- Давай з нами! Буде весело.
Кіт неохоче ступив на біле сніжне покривало.
- Скрип- скрип! - заскрипів під ним сніжок.
Рудий котик легко застрибнув на паркан, а там!
Біле поле поруч вітер перетворив у море, на якому гойдалися хвилі.
Далекий ліс чорнів стовбурами та виблискував білосніжними кронами.
- Чого ти стоїш? Давай, разом з нами в кучугуру! - запропонував Білячок.
- Ви стрибайте. А я тут постою. Помилуюся красою.
Раптом налетів Вітер. Він підняв з гілки ялинки трохи снігу і посипав ним пухнастого кота, що стояв на паркані.
Тільки Рудько цього й не помітив, він і далі милувався зимою.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна