Зимові гості

Якраз за парканом росла велика ялинка.
Білячок час від часу стрибав з паркану на гілки, вибирався на верхівку і дивився вдалечінь. Десь там на полі жив його друг Мишастик.
Відтоді, як похолодало, а пожовклу траву вночі вибілював сріблястий іній, мишеня з поля перебралось до сараю.
Там і солома для кубельця, і корова з козою, щоб свіжим молоком напоїти.
Всю землю вже вкрило біле сніжне покривало.
І друзі з радістю стрибали в кучугури.
От і сьогодні збиралися.
Мишастик тільки прокинувся і випив теплого молока.
Він чекав Білячка.
Той прибіг зі словами:
- У нас гості!
Обоє мишенят вибігли на вулицю.
На ялині між великих шишок сиділи два шишкарі. Ось до них жовтогруда синичка приєдналась.
- Побігли знайомитись, - запропонував Мишастик.
Та Рудько був проворніший.
Він стрибнув на паркан, і троє птахів миттю злетіли в повітря.
- Ти ж їх їсти не збирався? - суворо спитав Білячок.
- Ні, звичайно, хотів познайомитись. Та вони цього не знали.
"Може, пернаті гості ще повернуться," - подумали всі, дивлячись на ялинку з шишками.
А поки що можна й погратися.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна