Кулька

Її надули, коли на вулиці падав дощ. Такий сильний, що спочатку Кулька з вітрини не бачила на вулиці нікого і нічого.
Потім краплі на вікні зменшилися, шум трішки стих, а Кулька побачила яскраві парасольки над поодинокими гуляками.
Ось вітерець струсив з клена лишню воду. Разом з краплями падав і багряний Листочок. Він зачепився за шибку і на кілька хвилин затримався навпроти зеленої Кульки.
" Кілька днів тому я теж таким зеленим був,"- подумав він і впав у калюжу.
" Дзеркало, "- подумала Кулька, помітивши у ній і дерево, і небо, навіть ліхтар, який щойно загорівся...
Дощ припинився.
Двері до крамнички відчинилися. Через поріг біг хлопчик із зеленим велосипедом, слідом за яким йшов дідусь.
- Нам, будь ласка, кульку, - попросив старенький.
Малюк показав у бік вітрини:
- Зелену, як мій велосипед.
Так Кулька, прив'язана до того ж велосипеда, потрапила на вулицю.
Вітер підіймав її високо- високо. Наскільки вистачало мотузки. І шепотів:
- Ти така ж легенька, мов пір'їна.
- Гав, гав! - почулися десь зовсім поруч. - Давно я кульку літаючу не зустрічав.
Кулька мимоволі зачепилась за гілку дерева.
- Зараз ми її трішки смикнемо, щоб розплуталась, - заспокоїв малого дідусь.
Але гостра гілочка розірвала мотузку і Кулька почала підійматися.
- О-го-го! І-го-го, - заржав внизу Коник. Зелена Кулька якраз пролетіла над ним. І полетіла в бік гір.
- Дожену! - заржав Коник.
Але вітер був спритнішим.
Він ніс кульку до замку біля підніжжя гори. І повісив її на гілку поруч з вікном принцеси.
Сьогодні мали святкувати її день народження, але маленька захворіла і гірко плакала вранці. Тому вітерець хотів її втішити. І йому це вдалось. Правда?

© Марія Солтис-Смирнова