Ласунчик

За вікном періщив дощ. Великі холодні краплі на мить застигали на вікні, щоб потічками стекти по склу вниз, а десь на асфальті збігтися у калюжу.
Котик Ласунчик сидів поруч з вікном за столиком і снідав. Запашне какао з шоколадним печивом змусило прискорити поїдання каші.
Малюк тримав теплу чашечку і дивився крізь скло.
Він мріяв, щоб ці краплі перетворились у легенькі пухнасті сніжинки, калюжі стали кучугурами, а парасольки і гумовички можна було змінити на ковзани й санчата. Довгі вечори з какао і казками та настольними іграми, веселі колядки і щедрівки, запашна ялинка, прикрашена різнокольоровими вогниками і безліччю блискучих іграшок...
Ласунчик так замріявся, що й не помітив, як чашка охолола, а какао з печивом кудись зникло.
Зате пізня осінь подарувала йому червоний кленовий листочок.
Він прилетів до вікна і залишився на склі.
Котик приклав лапку до листочка. І помітив, що на шибку впала біла сніжинка.
Зима на порозі!

© Марія Солтис-Смирнова