Гусеничка восени

Зелена Гусеничка за літо добре підросла.
Соковита травичка і росяна водичка, квітковий пилок і солодка малина з полуницею цьому допомагали.
Тепер вона сиділа на яблунці і спостерігала, як разом з вітром з дерева падають червонуваті листочки. А, іноді, цілі яблучка.
- Пора плести кокон, - сказала їй подруга Гуся.
І поповзла в невеличку щілинку між гілок.
Гусеничка оглянулась - де влаштувати зимівлю?
Може, серед опалого листя біля корінців? Та вітерець дмухнув і все листя розлетілося в різні боки.
Треба ближче до верхівки піднятись, щоб бути ближче до теплого сонечка. Але Гусеничка не встигла проминути і кількох гілок, як глянула вниз... І їй здалося, що вона занадто високо, аж голова запаморочилась.
Зате побачила поруч покинуте пташине гніздечко. "Тут буде тепло і затишно!" - зраділа мала.
Вона швидко обстежила нове помешкання і заходилась плести кокон.
Тільки була така виснажена, що ніяк не вдавалося цього зробити. І Гусеничка занервувала: "Невже я навіть кокона сплести не можу! І висоти боюсь. І товста стала та незграбна! Та ще й без подруги залишилась."
Крихітка розплакалась. І ридала, поки не заснула.
А вранці її розбудило лагідне сонечко. Вітерець приніс до гніздечка кілька свіжих листків. Тому Гусеничка поснідала, не виходячи з дому.
І відразу взялася до роботи. Кілька годин клопіткої праці і кокон був майже готовий.
Маленька попрощалася з сонечком, а тоді закінчила роботу.
"А я хвилювалась," - встигла вона подумати перед сном і посміхнутись...
Прийшла весна. Сонечко пригріло кожну гілочку на яблунці. Заглянуло й до гніздечка. Торкнулося лялечки і розбудило метелика. Гарного. Білого, з мереживними візерунками на крильцях.
"Це я?" - здивувалася колишня Гусеничка. Вона розправила крильця і полетіла геть до хмар, подивитися на світ з висоти.
І їй зовсім не було страшно.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна