Різдвяна історія

Сорока сиділа у гнізді.
Сьогодні вона вийняла зі сховку всі свої скарби. Ось стрічечка, яку вона знайшла на березі. А це годинник, залишений кимось під сосною. Шматочок дзеркальця, принесеного з міста, намисто, що колись ще бабуся поцупила на ринку. Кілька блискучих монеток, підібраних на тротуарах.
Тільки щось тут бракує.
"Радості," - білобока перестала радіти скарбам.
Та й друзів у неї не залишилось.
От Білочці стрічка сподобалась:
- Гарний би був бант на хвостик.
А Сорока відразу й сховала знахідку.
Намисто зайчиха Зося вподобала:
- Личитиме до моєї спіднички.
Та білобока намисто на шию і полетіла додому.
- Доведеться Різдво самій святкувати, - засумувала вона.
Ще раз глянула на скарби...
І вирушила з торбинкою в сутінки.
То біля зайчикової хатки спустилася, то біля мишачої нірки...
Лише не вдалося Сорочці тихо подарунки розкласти. Всі вони виблискували у світлі віконечок.
До вечері не залишилось і часу, коли Білобока з пустою торбинкою повернулась додому.
А тут на неї чекала Білочка з кутьою, Мишка з пиріжками і зайчики з солодкими подарунками.
- Веселого Різдва. Дозвольте колядувати!
Такої щасливої Сороки ніхто ніколи перед цим і не бачив.
Адже щастя не в скарбах.

©Марія Петрівна Солтис-Смирнова