Чому у Зайчика довгі вушка?

Це було так давно, що ніхто вже й не згадає. Коли вушка у зайчиків були короткими, наче в кота.
Одного ранку Хвостик прокинувся від того, що йому на носика впала сніжинка. Сірий зайчик відкрив оченята і побачив, як довкола змінився світ.
Сніг вкрив пожовклу траву, гілочки кущів і дерев.
- Глянь, які гарні чисті шубки, - показав Хвостик мамі, яка дрімала поруч.
- Дуже гарно, - відповіла вона.
- Матусю, але ж тепер нас буде добре видно, - додав малюк.
- Природа мудра. Треба її просити про допомогу.
Хвостик підняв очі до великої сосни, яка прихистила їх.
"Допоможи нам! Будь ласка!"
І з сосни на зайчиків упала купа свіжого снігу. Білого та легкого. Сніжинки розлетілися по всьому хутру і воно стало таким же білим.
- Ой, мокро, - засміявся Хвостик і обтрусився.
Але його шубка залишилася білосніжною.
- Дякую! - закричав малюк і пострибав довкола сосни.
Довкола на пухкому килимку снігу залишалися крихітні сліди.
І зайчик вирішив ще трохи пострибати.
Стриб-стриб-стриб!
Він ледь не зустрівся носом до носа з сірим вовком, який вийшов на полювання. Хвостик хутко повернувся до хижака спиною і пірнув під тоненькі гілочки кущика, притворившись невеличкою кучугурою.
Сіроманець на мить повернувся в його бік і пішов далі шукати їжу.
"А я його навіть не чув! Мої короткі вуха геть нічого не чують. Цей ліс такий великий. Як же чути хижаків?"
Зайчик знову глянув на рідну сосну.
Висока крона наче щось зашепотіла.
"Я не чую! От би мати довгі вушка, щоб все чути," - подумав Хвостик.
Тієї ж миті зайчикові вушка стали такими довгими, що ними можна було б прикрити спину.
І малюк почав чути все! Він чув, як тривожно билося серце мами, адже він пострибав далеко від неї. Він чув, як сосна шепотіла: "Мрій, вір, бажання здійснюються". Почув, як хор мишенят співали нову зимову пісеньку десь під снігом. А голодний вовк, не знайшовши здобичі пішов з їхнього лісу далі.
"Дякую!"
А над лісом розсіялися хмари і небо всіяли мільйони зірочок.
"Мрій, вір, бажання здійснюються"

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна