Цукерочник

Маленький гномик Мишко прогулювався містом.
Раптом він побачив надзвичайну вітрину. Хатинки, потяги і автобуси, звірята і навіть люди ховалися за склом. Маленька і таке гарна країна. Малюк придивився, а то все льодяники. І дерева були також з кольорових льодяників.
- Хочеш стати справжнім цукерочником? - спитав невеличкий гном, висунувши носа з дверей.
Спочатку Мишко закляк від несподіванки. А тоді енергійно закивав головою.
Вони обоє гарно вимили руки, одягли чисті фартушки і ковпачки на голови.
- Ось вариться справжня цукрова карамель. Треба докинути ще кілька ложок цукру і гарно розмішати.
Цукерочник вручив гостю величезну ложку і попросив помішати в казанку.
Гномику подобалось вимішувати прозору карамель.
- А тепер найцікавіше.
Майстер зачерпнув ложкою прозору рідину і вилив її у спеціальну форму.
- Тут вона швидко охолоне, - пояснив він Мишкові.
Вже за кілька хвилин він скрутив карамель трубочкою і почав її розтягувати та м'яти. Від цього майбутня цукерка ставала все світліша.
- Який колір ти любиш?
- Зелений, - відповів маленький гість.
- Подай, будь ласка, мені он ту баночку, - попросив цукерочник.
Кілька хвилин потому перед Мишком лежав шматок зеленої карамелі.
- Розкатуй разом зі мною, - запропонував майстер.
І гномик старанно повторював.
Вони скручували карамельних равликів і робили цукерні тростинки.
Поки в дверях не виникла захекана Мишкова мама.
Але вона подивилась на щасливе обличчя синочка і миттю заспокоїлась.
- Бачу, ти став чудовим учнем для цукерочника. Та час вже повертатись додому.
Вони пішли до виходу. І вже у дверях Мишко оглянувся:
- Дуже Вам дякую! Бути цукерочником - чудове заняття.
І свсю дорогу додому він розповідав матусі, як робиться справжня карамель.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна