Клоун

Мишко поспішав. Він геть спізнювався на іменини свого друга Тимка.
А батьки обіцяли імениннику і гостям великий сюрприз.
Як годиться, спочатку Тимко отримав подарунок від Мишка, потім разом зайшли до вітальні.
А там надував повітряні кульки...
- Це хто? - спитався гномик друга.
- Клоун.
- А чого лице розмальоване? Перука? Ще й ніс червоний?
- Не знаю.
Хлопчики-гномики сіли зручніше.
Клоун надував наступну кульку, ще й з таким свистом, що всі мимоволі засміялися. А, коли намагався віддати кулю Тимку, нехотячи випустив її, та злетіла аж до стелі і застрягла на люстрі.
- Може, вам допомогти? - спитався Мишко.
Клоун закивав головою.
Але, як тільки гномик надув кульку, клоун підкинув її вгору і впіймав.
Мишко приніс йому ще одну кульку, але той спокійно підкидав і ловив обидві. З трьома кулями клоун все ще намагався гратися. Але поки він відбивав одну, дві інші впали додолу.
- Піп-піп! - засигналив ніс.
"То ось чому він такий!"
Мишко вже весело робив зарядку з клоуном, стрибаючи з ніжки на ніжку і показуючи то вухо, то ніс.
- Хвіст, - сказав ведучий.
Усі зупинилися - хвоста ні в кого не було.
Але клоун легенько взявся за хвостика на голові у Мелодії - меншої сестрички Тимка.
І всі весело засміялися.
Мишко вкінці гри підійшов до клоуна. Той миттю зняв свого носа і перуку, одягнув на гномика:
- Тепер клоун ти. Зможеш мене розсмішити?
Малюк сперся на стілець. Та якось неуважно. Він спробував втримати рівновагу, махаючи руками.
- Молодець, - заплескав у долоні клоун. - У тебе є талант.
Після того, як усі переміряли ніс і перуку, поїли іменинного торта і порозходились по домівках, Мишко вдома радів, що стробував на мить стати клоуном.
Адже це щастя - нести радість іншим.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна