Як Василинка час загубила

Василинка прийшла за школи.
Вона навчалася вже аж у третьому класі, була старанною ученицею. І сьогодні на неї чекав її перший самостійний проект. Поки батьки на роботі, вони дозволили доні покористуватися домашнім комп'ютером, щоб знайти матеріал.
Тому дівчинка, прихопивши тарілку з розігрітим обідом пішла до татового столу, де лежав ноутбук.
Увімкнула його, відкрила браузер і ввела пошукові слова.
Василинці батьки не один раз показували, як виділяти і копіювати дані, тому вона швидко справилася з домашньою роботою.
Але на останній відвіданій сторінці дівчинка побачила рекламу незнайомої гри, кинула оком на годинник, що має трохи вільного часу, і перейшла за посиланням.
... Отямилась тоді, коли за вікном геть стемніло, а в дверях задзвеніли батьківські ключі.
- Доню, - здивувався тато, - ти що, про гурток з малювання забула?
- Ой!
- Сподіваюсь, хоч уроки вивчила.
Василинка винувато опустила голову:
- Я думала, що зовсім недовго гралася.
- Ех, ти, буває.
Тато лагідно погладив доню по голові:
- Ми маємо годину, поки мама з роботи повернеться і Владика з садка забере. Впораємось, щоб усе доробити?
Дівчинка закивала головою.
- Але наступного разу, якщо сідаєш грати в гру, не забувай ставити будильник.
- Я вже це зрозуміла.
І Василинка побігла доучувати уроки.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна