Художник

Мишко сидів на ґанку і дивився, як крізь крони дерев пробивається сонце. Один з промінців упав на квітку ромашки біля ніг гномика. І туди ж сіла смугаста бджілка.
- Глянь, мамусю, яка краса, - сказав малий, коли вона прийшла його кликати до столу.
- Хоч бери й малюй.
- А це як?
- Ну що ж, обід півгодини почекає.
Матуся зайшла до хатинки і за хвилю повернулася з якоюсь коробкою.
Мишко такої ще не бачив.
- Це мій етюдник. Ось це полотно тобі . Ми його прикріпимо тут. Я своє триматиму в руках. А малювати будемо пензлями і фарбами. Зараз на палітру викладу всі потрібні кольори.
Малюк уважно спостерігав за маминими рухами і повторював те ж саме.
- Бачиш, он дерево. Правда, схоже вже на справжнє. А сонечко малюємо так...
Раптом налетів вітер і сховав сонце за хмарами.
- Етюд закінчено, пора додому, - сказала матуся.
Разом з Мишком вона зібрала все зайве до етюдника.
- Понесеш пензлики? Їх треба гарно вимити. І картину не забудь. Буде чудовим подарунком комусь.
Та гномик подумав, що залишить першу картину собі. На згадку.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна