Як слоненя зустріло мишеня

Маленький слоник жив з мамою.
Як і всі малюки він любив гуляти та гратись.
А ще він любив казки, котрі кожного вечора йому розповідала мамуся.
Мама говорила малюкові, що слони бояться мишей, і в його уяві вимальовувався великий та грізний звір.
На жаль, у місцевості, де вони жили інших звіряток було мало, тому слоненяті часто доводилось гратися самому. Він завжди знаходив собі заняття, щоб весело провести час: то бігав за метеликами і птахами, то спостерігав за ящірками, а то просто дивився, як рухаються по небу хмарки і на що вони схожі.
Одного дня слоненя забрело на прогулянці трохи далі ніж завжди, адже так весело було бігати за птахами.
Потім він помітив яскравого метелика і захотів його ближче роздивитися.
-- Ти ледь на мене не наступив! -- почулось з-під ноги слоненятка.
-- Вибач, ми такий маленький, я не помітив, -- відповів слоник.
-- Треба дивитися під ноги, -- не вгамовувалась крихітка.
-- Я просто задивився на того метелика, -- показало слоненя в сторону барвистої істоти з крильцями.
-- Ой, який гарний, -- захоплено пропищав малюк біля ноги слоника, -- я теж хочу ближче його роздивитись.
-- Тоді вилазь мені на хобот, буде зручніше.
-- Дякую, друже.
-- А ти хто? -- спитало слоненя.
-- Я мишеня Хвостик, --відповіла крихітка.
-- Не розумію, і чого я повинен тебе боятися? -- хитало головою слоненя, -- адже ти таке маленьке.
-- А ти не бійся, ходімо дивитися метелика, -- відказало мишеня.
-- До речі, мене звати Сіренький, будемо друзями, -- запропонував слоник.
З того часу розпочалась дивна дружба слоненятка і мишенятка.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна