Ткаля

Мишко довго ніжився у ліжечку. Лагідне сонечко лоскотало йому то щічку, то носика через віконце. Але малюк не здавався.
Прокинувся аж тоді, коли зголоднів.
- Оладки вже майже вистигли, - сказала з порогу мама. - Але, якщо швидко впораєшся, візьму тебе з собою.
-Куди?
- Там ти ще не був, - засміялася вона, знаючи непосидючу вдачу Мишка.
Гномик збадьорився, випив горнятко теплого какао з оладками і хутко одягатися.
... За парканом на шнурках висіли шматки полотна. Білі, смугасті, кольорові.
Деякі лежали на дерев'яних лавах.
- Це сохне тканина.
З хатини вийшла гарна пані, що несла миску. Витягла звідти кілька рушників.
- Зараз на сонечку підсохнуть і можете забирати. А поки ходімо, я покажу, як і що роблю.
Серед кімнати, куди вони зайшли, стояв великий станок. На нього були натягнуті ниточки.
- Хочеш спробувати, - спитала пані Мишка.
Той закивав головою, його очі загорілися цікавістю.
Він сів на високого стільця.
- Тепер керуй човником.
Ткаля показала, як це робити. Як повертати. І гномик сам виткав собі рушничка.
- Випереш його вдома сам?
-Аякже.
Мишко обережно склав роботу, загорнув її у папір.
- Думаю, на вулиці теж все попідсихало.
Вони втрьох вийшли у двір. Ткаля зняла три свіженькі рушники і вручила їх мамі:
- Нехай служать.
І Мишко щасливо посміхнувся.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна