Принцесині казки

Принцеса чайної церемонії
Одного разу принцеса Золотоволоска, яка проживала в Ліліпутії, запросила до себе на чаювання кілька подруг.
Коли вони прийшли, то побачили не звичайні стільці, а пнрнвернуті велетенські чашки, які стояли на блюдечках. -- Добре, що стіл залишився нормальним, - засміялась Фіалка.
-- І чайник, -- додала Піонія. -- А ще чай.
З чайника так віяло свіжими літніми ягодами, що подруги залюбки перервали розмову і розлили по крихітних чашечкаї смачний напій.
Вже вкінці Золотоволоска зізналася, що принц Великанії, дізнавшись про її любов до чаю, подарував принцесі один зі своїх чайних сервізів. А вона перетворила його у такі незвичні меблі.

Принцеса жуків і метеликів
Принцеса Лілія жила на полі. Щоранку вона своїм дзвінким голосочком будила квіти. Щовечора співала їм колискові.
А ще мала Лілія своїх корівок -- жуків сонечок.
Вони любили грітися на сонечку, повзаючи по листочках.
Та якось до Лілії приїхали її друзі Золотоволоска, Фіалка і Піонія.
Поки вони розглядали поле, корівки порозліталися.
-- Нічого страшного, -- заспокоїла подруг Лілія. -- Вони пізніше повернуться.
Фіалка помітила за листком маленьке Сонечко. Воно міцно спало.
А за мить злетілися й інші. Адже вони не могли залишити малюка самого.
-- Хороші мої, -- лагідно обізвалась до корівок Лілія. І погладила всіх по блискучих спинках.
За кілька хвилин сонечки підпустили до себе й інших. І навіть не заперечували, коли їх гладили.

Принцеса затишного в'язання
Одного ранку принцеса Роза прокинулася з бажанням щось зв'язати. Наприклад, шкарпетки для всіх своїх подруг, Піонії та Фіалки, Золотоволоски та Лілії.
Тільки, коли крихітка діставала кошика, всі клубочки вистрибнули звідти.
Коли Роза зібрала їх назад, побачила, що з кошика звисають різнокольорові ниточки.
Та тут до принцеси підійшов кіт МурКіт:
-- Я тобі допоможу. Усі ниточки зберу.
Котик брав по клубочку і намотував на нього нитку.
-- Може, ти мене ще й в'язати навчиш? -- з захопленням спитала крихітка.
-- Аякже!

, Принцеса і таємниця ліхтариків
Наступило літо. Золотоволоска більше часу з друзями проводила в саду.
-- А давайте, запустимо в небо ліхтарики, -- запропонувала вона.
-- Так! Так! -- заплескали в долоні подруги.
Ввечері, коли землю накрили сутінки, вони випустили в небо стільки ліхтарів, скільки знайшли у палаці.
І довго дивилися їм вслід.
Так довго, що й не помітили, як світло повнрнулося.
" Може, це зірки попадали," -- подумала Фіалка.
-- Гляньте, це ж світлячки. Їх у нас на полі багато, -- сказала Лілія.
-- Вони світять так яскраво, як і наші ліхтарики, -- додала Золотоволоска.

Принцеса, що вирощує мох
У парку біля палацу жила Зеленичка. Її зелені очі і така ж сукня допомагали загубитися серед трави, коли всі разом крихітки гралися у хованки.
Якось, коли Золотоволоска, Фіалка, Піонія, Лілія і Роза прийшли до Зеленички в гості, вони побачили горщики з мохом.
-- Він мені так подобається, що я вирішила його вирощувати.
-- Але що ти будеш з ним далі робити?
Зеленоока крихітка на мить задумалася:
-- Північний вітер дуже холодний. Я утеплятиму мохом всі дерева з північного боку, -- зраділа Зеленичка.

Принцеса булочок і тістечок
Піонія була неймовірною ласункою.
Якось у палаці готувалися до великого прийому, до Ліліпутії мали прибути з Великанії принц з батьками.
З кухонних вікон доносилися такі запахи, що крихітка не втрималась і перелізла через підвіконня.
На столі красувалися тістечка, вкриті вершковим кремом. -- Я тільки спробую, -- пообіцяла собі Піонія.
Але вона не втрималась... І зупинилася тільки тоді, коли з'їла увесь крем.
Її личко стало таким же червоним, як ягідки на тарілочці. -- Дякую, -- посмішхнулась вона королівському кондитеру і вийшла з кухні.

Принцеса затишних ковдр
Коли Зеленичка вкрила мохом всі північні боки дерев у саду, вона надумала сплести своїм подругам мохові ковдри. Адже вони були б такі м'якенькі і тепленькі!
Ось для Золотоволоски. Ця-для Піонії. Зовсім світла для Фіалки. Роза отримає ковдру з різних мохів.
Зеленичка оглянула роботу і склала подарунки один на інший.
У двері її хатинки постукали. А за мить подруги тримали в руках мохові ковдри і обіймали Зеленичку, дякуючи.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна