Мишачий сад

За воротами ховався садок.
Мімоза і магнолія підіймалися над невеличким парканом. Гортензія випустила кілька листочків назовні, щоб бачити світ.
А от брунії, гомфрені, протеї і кніфофії було достатньо розповідей.
Вони затишно почувалися на крихітних клумбах, які відвела їм господиня.
Господинею цього саду була Біла Мишка.
Іноді до неї в гості прилітала Синя Пташка, яка дуже любила брунію. Мабуть, тому, зо ці квіточки були такого ж кольору, як і вона.
Тоді господиня пригощала гостю сиропом з гомфрени. І вони разом плели мереживо з мімози, щоб подарувати його старій їжачисі Карі.
Їжачиха також іноді приходила в гості. Але після неї господиня по не могла знайти улюблену стару жовту лійку, то ключі.
Та одного разу Біла Мишка, яка прийшла вранці поливати садок, почула шипіння з гортензії.
На ній сиділа невелика змія.
-- Тепер я житиму тут, -- заявила несподівана гостя. -- Не підходь до моєї домівки.
-- Але я всього лише хочу полити квіти.
Та тільки господиня ступила крок до куща, як змія зашипіла.
Тут до саду залетіла Синя Пташка.
Помітила вона гостю і налякану господиню, тому розвернулася і зникла.
Та не надовго.
За кілька хвилин з нею прийшла й стара Карі.
Вона притисла змію до землі і спокійно сказала:
-- Забирайся з цього саду. Він під моєю охороною.
І несподівана гостя так же несподівано зникла, як і з'явилася.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна