Подорож бджілки

Бджілка летіла додому. Вона несла увесь пилок, що зібрала за день, тому політ видавався важким.
"Треба їй допомогти," -- подумав вітерець.
Але Північний Вітер не вмів дути легенько.
Тому Бджілка за вітром долетіла аж до океану.
Крильця втомилися. Комашка почала опускатися. І побачила на хвилях Китеня.
-- Допоможи мені, будь ласка.
-- Залюбки. Але спочатку треба в мами дозволу попросити. Ми з нею біля Антарктиди зараз живемо.
-- Тоді що ти так далеко робиш від дому?
-- Грав з пінгвінами у лови. І втік від них.
За розмовою бджілка не відразу й помітила, як повітря стало холоднішим, а повз них періодично пропливали крижинки.
Раптом мандрівники пропливли під велетенською льодовою аркою.
А попереду їх зустрічало зось високе, з гострими шпилями.
Сонце вмілими промінцями-пальцями збудувало з крижини справжній готичний шедевр.
"Як у тій книжці, що я рік тому на полі читала," -- подумала Бджілка.
Вона затремтіла від холоду...
-- Ось ти де! Всі пінгвіни вже давно повернулись, -- почувся ніжний материнський голос.
-- Глянь, мамо, у нас гості.
І Китеня показало бджілку на своїй спині
-- Вона ж зовсім замерзла! Гей, сусіди, потрібна ваша допомога!
Пінгвіни миттю оцінили сипуацію.
Але єдине їхнє тепло -- вогнище -- не підходило для Бджілки.
-- Заждіть.
Старійшина витяг з-під снігу стару сковорідку, яку тут колись загубили люди.
Розігрів її. І, коли вона стала теплою, посадив туди бджілку.
Маленька мандрівниця зігрілася й перекусила пилком.
Тоді кити сховали її від вітрів і хвиль між плавників.
-- Пора тебе відправити додому.
Океан був на диво тихий.
І вже зовсім скоро бджілка літала над огірковим полем і розповідала метеликам, мурашкам, цвіркуну і колорадському жуку про свої мандри.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна