Слон і змія

Жив на світі слон. Сіренький і маленький, якщо порівняти його з іншими. Він любив дивитися на вечірнє небо. Тут можна знайти між сяючих зірок корону царя, та й самого лева, змію, лебедя.
Слон мріяв колись знайти дуже високу драбину, щоб піднятися туди і дістати найяскравішу зірку. Адже іноді, коли всі великі слони вже заснули, йому буває самотньо. Зірочка би стала його другом...
Одного ранку, коли небо тільки почало світліти, а сонечко ще не вийшло, Слон прокинувся від того, що біля нього спала Змія.
Та, коли він підхопився, розбудив і несподівану сусідку.
-- Привіт, не треба мене боятися. Я вчора спостерігала за тобою. І небом. Мені теж подобаються зірки.
-- І ти б хотіла знайти довгу драбину, щоб піднятися аж туди? -- спитав Слон.
-- Аякже!
Нові товариші днями шукали драбину, щоб сягала неба, а прохолодними вечорами шукали між зірок риби, птахи та людей.
Так підійшли вони до високої-високої гори.
-- От звідти ми точно дістанемо до неба, -- зрадів Слон.
-- То ходімо мерщій, -- погодилась Змія.
Товариші довго йшли до вершини. Аж до самого вечора.
Аж ось небо вкрила ковдра ночі і розсипала безліч більших і менших зірочок.
Та, як не намагалиись, Слон і Змія, так і не змогли їх дістати.
-- Але тепер я не самотній, у мене є ти.
І друзі, підсунувшись поближче, шукали на небі ще не знайомі сузір'я.

©Солтис-Смирнова Марія Петрівна