Восьминіг і вітряні млини

Восьминіг розглядав дивні кулі, які впали до океану. Вони набралися води, але не лягли на дно. Замість цього плавали у воді, як риби.
Одного разу він підіймався на поверхню і бачив на небі місяць, а за ним ще один.
Тоді бабуся казала, що то планета.
Може, їй надоїло висіти вгорі і вона вирішила скупатися? І кілька подруг прихопила.
Восьминіг вирішив перевірити це і піднявся на поверхню.
Над морем пролітали прозорі кульки. Він глянув туди, звідки чувся сміх і плескіт -- у невеличкому човні сиділи батьки і діти. Матуся, поки тато риболовив, розважала малюків пусканням бульбашок.
А ті, плескаючи в долоні, намагались їх впіймати.
Восьминіг і собі спробував. Витяг щупальце і впіймав щось мокре. Воно розсипалося крихітними крапельками довкола.
Тут на сонці щось заблистіло. Дівчинка з двома кісками (цікавий морський мешканець підплив до човна, щоб все краще бачити) витягла з-під сидіння маленький вітрячок.
-- Так гарно крутиться. Вітерець-молодець, помагає.
-- А хочете, на днях до великих вітряків поїдемо?
-- Так, так, -- раділи діти.
І Восьминіг би теж з радістю подивився, та йому пора повертатися в море.
А завтра він знову підніметься на поверхню. Тут стільки цікавого відбувається!

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна