Пригоди ДоброДія

ДоброДій прокинувся у чудовому настрої, адже сьогодні його чекає нове завдання.
Він поїде до будинку, де живуть діти: дівчатка і хлопчики, більші і менші. І ДоброДій буде з ними гратися.
Будинок зовні виглядав дуже затишно. Біля входу стояла гойдалка, за нею височіла гірка, у пісочниці поруч щось визбирували горобці... І метушилися діти. Менші лопатками і відерками гралися у піску. Хтось катався на гойдалці. Ось кілька дітей паровозиком спускалися з гірки.
І тільки на лавочці тихенько сиділа дівчинка.
Гість підійшов:
-- Привіт. Мене звуть ДоброДій. А тебе?
-- Я -- Маринка. І тільки вчора ввечері сюди приїхала.
-- Тобі встигли провести екскурсію? Зможеш мені все показати?
-- Ще ні.
Маринка міцніше притиснула до себе кудлатого песика-іграшку.
-- Не сумуй. У мене є план. Е-гей!
Гра припинилась. З гойдалки і гірки дітвора хутко перекочувала до лавки.
-- Я тут перший раз. І Маринка теж. Допоможете нам знайти ігрову кімнату, потім столову, а вже вкінці і спальню?
-- Так! Так!Так! -- почулося зі всіх боків.
Двері відчинилися. Звідти виглянула на мить господиня цього дому, але ДоброДій їй підморгнув і вона знову сховалась.
-- Тільки ось у мене три чарівні скриньки. Одна відкриється тільки в ігровій, інша в їдальні, а третя -- перед спальнями, -- додав загадково гість.
Діти понеслися до ігрової.
ДоброДій ніс коробки позаду. Біля нього дріботіла й Маринка.
У кімнаті вітер грався шторами.
-- Для того, щоб відчинити скриньку, треба відгадати загадки: "Хто всюди літає, а крил немає?"
-- Вітер, -- сказала новенька Маринка.
-- "Без вікон і дверей повна хата людей?"
-- Гарбуз! -- хором відповіли малюки.
З відкритої скриньки виглядали коробки з іграми та конструктором, книжки, розмальовки і олівці.
-- А тепер покажіть мені, де ви обідаєте, -- запропонував Добродій.
І діти показалии двері в наступну кімнату.
-- Тільки ця скринька відчинеться, якщо ви проспіваєте гарно пісеньку.
-- Разом?
-- Так. Усі!
-- "Десь там була Подоляночка..."
Гість слухав, як оживав будинок від дитячих голосів, наповнювався теплом, ставав затишнішим.
І скринька з ласощами за хвилинку була на столі у їдальні.
-- Спочатку помити руки. А тоді вже можна яблука і сливи їсти, -- почули з порога діти. -- Хоча можемо після обіду навчити Добродія і Маринку пиріг пекти.
-- Пиріг! Пиріг!
Перед спальнями гість просто дав дітям пакуночки. У кожному була нова піжама.
-- Дякуємо!
Маринка разом з іншими дітьми міцно обійняла гостя. Вона вже не почувалася самотньою.
Того вечора Добродій їв найсмачніший пиріг у житті. І він знав, що згодом повернеться до цих дітей.

Минуло кілька днів і ДоброДій повернувся. Теплий осінній день зі збиранням гербарію перетворився у прохолодний вечір.
-- У мене для вас сюрприз, -- сказав гість дітям. -- Сьогодні ми влаштуємо тіньовий театр. А поки треба все підготувати.
Старші діти швидко зробили ширму і повирізали фігурки. Менші наклеїли їх на палички.
-- Можна й починати!
Але, коли вимкнули світло, ДоброДій помітив, як злякався найменший мешканець цього будинку. Микита закрив оченята, щоб не бачити темряви, і розплющив їх лише тоді, коли ширму освітив потужний ліхтар.
Біля хати дуже швидко виросла Ріпка, яку помагали тягнути.
Малюк Микита був Мишкою, яка допомогла її витягти.
Після вистави до нього підійшов ДоброДій:
-- Я помітив, що ти злякався темряви. І хочу подарувати тобі дещо. Хоча не забувай, що з друзями немає нічого страшного.
Гість витяг з кишені маленького ліхтарика.
Микитка подякував. Тепер йому буде не так лячно. Бо він у будь-який час може засвітити ліхтарика.

-- Не бери мого ведмедика!
-- Не займай мозайку!
ДоброДій заглянув до ігрової кімнати.
Оленка з Василинкою стояли напроти і перетягували іграшки.Галас довкола дівчаток здійнявся неабиякий. Адже іграшок всім вистачало. А тут дівчатка за мозайку сваряться.
-- Я нею пограюсь, можна? -- запропонував гість. -- А ви мені допоможете. І ведмедик твій, Оленко, буде дивитися.
Взяв він коробку, розгорнув перед собою біле поле.
-- Я тут побудую будинок, -- показав ДоброДій. -- А ти, Василинко, вирости тут збоку дерево. Оленко, а хочеш нам сонечко зробити?
Дівчатка так охоче допомагали, що згодом не помітили, як головний майтер зник.
Вони вдвох добудували будинок, навіть птаху на дах посадили.
-- Яка краса! Вдвох набагато цікавіше мозайку складати, -- сказала Василинка.
Гість з порогу спостерігав, як діти граються разом. Зараз доскладають і підуть всі разом смаколики пекти. А ввечері...
Але це вже інша історія.

Тієї ночі завивав вітер. ДоброДій крутився у ліжку і ніяк не міг заснути.
"Але ж завтра свято у дитячому будинку, потрібно виспатися," -- міркував він.
Очі під протяжні завивання заплющились і...
Ранок. ДоброДій відчиняє двері дитячого будинку, а там замість яскравої ялинки безлад з іграшок і одягу. Кличе дітей, та вони від нього утікають. Кілька дівчаток кричать одна на одну. Хлопчики кидаються шахами. Гостю хочеться закричати чи втекти.
"Що я тут роблю? Чи зміню хоч щось у їх долі?"..
Обід. Малюки замість їсти рюмсають над тарілками. Ще б. Адже там замість смачної печені сирі овочі, які діти не надто люблять. І повара нема...
Вечір. Замість ігор і театру всі шукають малу Діанку. Знайшли, як стемніло, сплячу, у власному ліжечку...
Після таких снів ДоброДій прокинувся геть розбитий. Він поволі збирався, наче хотів цей день викреслити з життя.
Але перед дитячим будинком його вже чекали гарбузи. Карета, кабріолет, ваза.
Діти з дверей висипали на вулицю, щоб обійняти гостя.
-- Цього ослика зробив я!
-- Цю машинку вирізали ми!
-- А карету майстрували всі гуртом!
--Гарний у мене букет з листя?
Маленькі сірі Діанині очі так тепло заглядали в лице ДоброДію, що він геть забув про важкі сни.
-- Звичайно, маленька!
І навіть, якщо він змінить всього одне життя, це гідна винагорода за його працю.
-- Пора виставу влаштовувати, -- почулося з будинку.
І діти та ДоброДій поспішили назустріч новим пригодам.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна