Осінні крольчині історії

Локкі, Поллі і Доллі вийшли на вулицю. Після тижневого дощу на небі з'явилось сонце.
Кроленята попрямували до лісового ставка. Сіли на мостику. І, наче вперше подивились на свій рідний ліс. Зелені сосни і ялинки виглядали по літньому поруч з червонувато-жовтими кленами, золотистокосими берізками і бронзовими дубками.
Ось в небо здійнялась зграйка горобців, які зовсім недалечко вгледіли ягідки горобини, що червоніла з-під пожовклого листя.
Поруч з Локкі впав жолудь. -- Треба ще пошукати. Плтім вдома щось зроблю.
І малюки розгорнули листя. Подув вітерець. У небо почали підійматися зелені, жовті, червоні листочки.
Поллі і Доллі з захопленням дивилися на танець листя, яке кружляло, опускалося та підіймалось.
-- Скільки кольорів одночасно. Осінь справжня винахідниця.
Кроленята після прогулянки несли додому букети з різнокольорового листя, каштани, жолуді і навіть по гілочці калини. Щоб і до хатинки осінь впустити.

Кроля Поллі вибігла на галявину. Перед нею червоніла на дереві горобина. Зверху метушилося двоє горобців. -- Смакота, -- раділи вони.
"Треба й собі спробувати," -- подумала маленька.
Підняла ягідку, поклала до рота. -- Та вона ж гірка!!!
Злякані горобці кинули додолу по гілочці з ягодами і полетіли шукати іншого обіду.
А Поллі підняла здобич.
"Зроблю собі намисто. А Доллі допоможе."
Коли її побачили вдома, батьки засміялись: -- Ти справжній вождь червоної горобини, бо вона в тебе і на вухах, і на лапках. І навіть на хвостику.
Але наступного ранку в горобиному намисті була не тільки Поллі.

Кроленята вийшли на вулицю, коли смеркалось.
Тато пообіцяв їм сьогодні прогулянку до найстаршого птаха лісу.
Та ні Локкі, ні Поллі з Доллі не думали, що цим старожилом виявиться пугач Ух.
Біля дупла горів ліхтар.
А в його яскравому світлі сидів пугач з книжкою.
Чашка у його другій руці приємно парувала. --
-- Чаю? -- запропонував Ух.
-- Залюбки. І казочку для цих несплюхів.
Пугач за мить повернувся з підносом, на якому парували чотири горнятка, відкрив тяжку книжку і почав: -- Коли ще звірі говорили, а люди розуміли...
Малюки слухали про хитрого Лиса та Пана Коцького, попивали запашний чай і спостерігали за ріжком місяця, який, мабуть, теж слухав казку, зачепившись за найвищу гілку дуба.
Добре, що батьки іноді замість заганяти їх до ліжок, влаштовують їм якісь цікавинки.

Легкий вітер заніс у віконце солодкий запах яблук.
Поллі і Доллі переглянулись: -- Я би з радістю з'їла яблучного пирога, -- сказала Поллі
-- Тоді я йду по яблука, -- зраділа Доллі. -- А ви з мамою тісто замісіть.
Яблуневий сад був зовсім поруч.
Крихітка взяла з собою невеличкого кошика.
Вона поставила його під деревом і потяглася до гілки.
-- Допомогти? -- поруч був Локкі.
-- Було б добре, -- засміялася Доллі.
Та яблучний запах покликав сюди і Веселку, і ведмежа Світті, їжачка Колючку і Лисю.
Всі спочатку допомогли набрати на пиріг яблук Доллі. А тоді й віднесли їй до порога.
З-за дверей пахло ваніллю і корицею.
-- Я теж сьогодні пиріг пектиму, -- сказав їжачок.
А ввечері увесь ліс пропах яблучними пирогами і чаєм.
Ось така запашна осінь.

Несподівано похолодало. З неба вперіщив холодний зимовий дощ, тому батьки розтопили грубку. Теплі шкарпетки і кофтинки гріли всім удома ніжки і спинки
-- Матусю, а що можна робити холодними вечорамм? -- допитувалась Поллі.
-- Читати і малювати, -- обізвалась Доллі з-за столика. Над банкою з олівцями видно було лише вушка.
-- А, може, тебе в'язати навчити? -- мама дістала з кутка скриньку. -- Ось справжні чарівні палички. Спиці називаються. А пряжу, найтеплішу і тоненьку, можна у павучка попросити.
Мамині руки хутко набрали петлі і почалась магія. -- Ти -- справжня фея, -- сказала маленька кроля.
-- Хочеш теж побути феєю? -- спиталась матуся.
Вона передала Поллі спиці і нитки.
І Фея замахала паличками.
-- Ого, який гарний довгий шарф, -- здивувалася Доллі. -- Можна, він буде мій.
А за кілька вечорів довгих в'язаних Поллі шарфів вистачало для всієї родини і друзів.
Фея зігріла своєю роботою всіх.

Того ранку Доллі не впізнала вулицю. Все довкола стало жовтим. Землю також вкрило золоте листя. -- Треба його прибрати, --- сказала мама..
-- Залюбки, -- поосміхнулась крихітка.
Вона одягнула свою гостроверху шапку, плаща, щоб сховатися від осінньої прохолоди.
-- Схожа на маленьку відьмочку, --- засміялася Поллі, вручаючи сестрі мітлу.
-- Відьма жовтого листя, -- розсміялась та у відповідь. -- І я готова йти чаклувати.
За півгодини все жовте листя з землі замість килимка під ногами перетворилося в акуратну купу.
На ній стояла задоволена Доллі -- головне завдання Відьма Жовтого Листя виконала.

Поллі одягнула на вушка корону.
-- Мамо, сьогодні я буду принцесою.
Вона покрутилася на кухні, де мама саме виймала з печі духмяні пиріжки з чорницею.
-- Принцесою чаю, -- додала малеча.
За кілька хвилин з чайника пахло квітами ромашки і малиновими ягідками, трішки хвоєю.
-- Ти справжня принцеса ароматного чаю, -- підтвердила Доллі, забігаючи на кухню.
Пиріжки завдяки осінній прохолоді вже вистигли і сім'я сіла до столу.
Запах чаю вислизнув через вікно, понісся лісом, запрошуючи всіх його мешканців запарити чайник і сісти до столу в цей осінній вечір.
А Принцеса Ароматного Чаю допомагала мамі, татові і сестрі збирати зі столу.
Порожні чашечки переселились до мийки, над якою висіла лампа-шишка.
І мама почала читати вечірню казку. Про далекий Китай, принцесу і чайну цернмонію.

Кроля Поллі стояла перед вікном. На вулиці віяв вітер. Він пригнав кілька важких хмар. Потрусив ними над верхівками дерев. І з неба почав 1ти дощ. -- А так хотілось піти погуляти, -- зітхнула вона.
-- Ну то ходімо, -- запропонувала Доллі.
-- Там дощ. І холодно.
-- Зате можна пострибати по калюжах. А, щоб не змокли, одягнемо дощовики і гумовички.
-- Я про них забула, -- оживилась Поллі. -- І парасольки візьмемо.
За кілька хвилин сестрички стояли за порогом.
Поллі стала в калюжу. Спочатку обережно, наче боялася намокнути, а за мить весело стрибала.
Дощ вщухав.
Мабуть радісні кроленята розлякали всі хмари.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна