Skip to Content

Горобці і ворони. Казка з двома кінцівками

А ви знаєте, що десь існує Країна Горобців?
Так, так. Вона є.
І живуть там пташки, хоч маленькі, але дуже працьовиті: зерно сіять і збирають. Зернятка у борошно камінцями розтирають, паляниці печуть і кашу варять.
І, щоб було веселіше працювати, пісні співають.
Поруч з горобцями жили ворони. Дивилися вони на своїх веселих сусідів, і заздрість закралася в їхні серця.
Та така сильна, що вирішили ворони Країну Горобців захопити.
Прокинувся вранці горобець Пік, а довкола ворони їх гнізда руйнують. Зерно собі забрали. Поля повитоптували, шукаючи наживи. Увесь хліб спечений поїли.
Глянув горобець на все це, і замість ранкової пісні заплакав.
Не залишили ворони горобцям ні крихти їжі.
Ненаситні ворони повернулися додому. А горобці взялися наводити лад у своїй маленькій країні.
Знайшли кілька зерняток, поділили між собою і з’їли. Пік відмовився від своєї частинки і нагодував бабусю Цвіньку.
Та до вечора горобці знову зголодніли. А їсти вже не було що. Полягали голодними.
Не чули ворони від своїх сусідів жодної пісні. І раділи цьому. Не вдихали запаху свіжоспеченого хліба.

1. Вранці горобці були такі голодні, що ледь трималися на своїх тонких лапках.
Пік виступив уперед:
-- Якщо ми тут залишимося, нас чекає вірна смерть. Треба звідси летіти. Але, якщо полетимо всі разом в один бік, ворони щось запідозрять. Будемо летіти невеликими групками. Неподалік є місто. Там, у людей, завжди є щось смачне.
-- І ще у них є коти, -- заперечив старий Цівк.
-- Це лише означає, що слід не втрачати обачність.
Горобці поділилися на групи. Пік залишився в останній.
Коли злетів і побачив зверху рідні дерева з гніздами та поле, пообіцяв колись повернутися сюди. А поки.
-- Ось попереду горобина. Летімо снідати.

2. Але вороненя Кар засумувало. Воно любило прокидатися під спів горобців. Вирішило воно дізнатися, що ж трапилось. Дорослі дітей з собою не брали і нічого не розповідали.
Полетів він до межі з Країною Горобців. А там сидить Пік, опустивши голову.
-- Що трапилось?
-- Ворони нам жодної зернинки не залишили. Всі горобці голодні. Ні хліба спекти, ні кашу зварити. Навіть з поля все забрали.
-- Тому ви й не співаєте?
-- Так.
-- Зачекай тут.
Кар полетів додому. Він добре знав, де лежить зерно. Іноді мама відправляла його до комори перед тим, як готувати обід.
Вороненя взяло стільки, скільки могло донести.
І полетіло до Піка.
-- Я носитиму вам їжу. Бо хочу, щоб ви знову співали.
Зернят вистачило на всіх.
А два, що залишилися, горобці посадили. На майбутнє.
Так Кар врятував горобців від голоду.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна