Комин і коминар

З найстарішого львівського будинку йшов дим. Через комин він ледь-ледь просочувався, пускаючи в блакитне небо пухнасті пончики.
Зате через відчинені кватирки диму йшло набагато більше.
Коминар Олежко жив просто навпроти. Він уважно спостерігав перші кілька хвилин. Але, коли зі старого будинку втретє вилетіло прохання допомогти, схопив свої робочу одежу й інструменти і подався лікувати Старого Комина.
У кімнаті не було нікого, окрім малого домовичка Кузьми. Той гасив слабке вогнище в печі.
-- Доброго вам дня. Що трапилось?
-- Вчора задуло вітром, залило зливою. Простудився, мабуть, -- відповів Кузьма.
-- Зараз ми йому допоможемо.
Старий Комин радо зустрів товариша-рятівника. Той полоскотав щіткою його труби. Повитирав ганчіркою залишки води, струсив кілька листочків і пір'їн, які вкинув сюди пустотливий вітер.
Тільки вкінці Комин знову розчхався, випускаючи в легкі сутінки димові пончики.
-- Ну все, друже. Ти знову, як новенький, -- поплескав по трубі Олежко.
Кузьма вже заварив горнятко трав'яного чаю, щоб почастувати рятівника.
-- Здоровий, -- радів домовичок.
Пізно ввечері коминар сидів біля вікна у себе вдома. На небі світив повний місяць. І до нього підіймався димок зі Старого Комина: "Дякую".

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна