Skip to Content

Незабутка

Їжачок Коль прокинувся з думкою, що добре було б трохи помандрувати. Адже, крім рідного лісу він ще нічого не бачив.
Попрощався з мамою, татусем. А, коли настала черга сестрички Голочки, та подарувала йому тендітну блакитну квіточку:
-- Візьми її. Щоразу, як дивитимешся, згадуй нашу сім’ю. Повертайся поскоріше.
Довго чи ні їжачок йшов. Але дорогу йому перекрив потічок. Знайшов мандрівник брід. Та й рушив через воду по камінцях.
Раптом він посунувся. І, щоб втримати рівновагу, підняв передні лапки. Маленька незабудка випала з його пальців прямо у воду. Коль тільки сумно зітхнув:
“Я все рівно вас не забуду,-- подумав він…
Та за лісом розкинулось поле.там мандрівника знайшли двійко малих дівчаток:
-- Матусю, давай, заберемо його додому. Дамо молочка і яблучко.
Так Коль оселився в селі.
Добре йому в теплі жилося. Ним опікувалися, його любили. Цілу осінь та зиму провів Їжачок в гостях.
А весною, коли потепліло, вибіг він на вулицю разом з дівчатками. Дивиться, а у квітнику незабудки розцвіли. Згадав рідну хатку у лісі, матінку й тата, меншу сестричку.
Попрощався він зі своїми рятівниками та й рушив назад додому.

© Марія Петрівна Солтис-Смирнова