Тишко і сніг

Тишко обережно ступив лапою на білий, холодний сніг.
Він не любив снігу. Який нормальний кіт може любити це мокре покривало, що вкриває зимою землю.
Та нині слід перебороти свій страх, бо там, за хвірткою, його чекає Маркіза. Біленька кішечка з блакитними очима. Каже, що очі їй від бабусі дісталися. І понад сьогодні відправила йому послання з горобцем Цвінем.
Так що страх доведеться перебороти.
Лапа опустилася в сніг. М'якенький! Не такий вже й холодний.
Смугастий красень хутко добіг до ялинки, куди запрошувала його подружка. Він обійшов дерево, кицю, погладив її хвостиком по спині, врешті-решт торкнувся носа носом:
-- Привіт.
-- Раз, два, три! Ялиночка, няв, гори!
І дерево над ними запалахкотіла вогниками різних кольорів.
Коти обійнялися хвостиками і дивилися вгору.
Заради цього можна полюбити сніг.

©Марія Петрівна Солтис-Смирнова