Помічник

Зайченя Сніжок сьогодні вперше йшов з батьками на поле.
Сім'я мала зібрати урожай моркви та капусти, щоб вистачило на всю зиму.
Спочатку малюк біг перед батьками. Його терпець уривався, тому старшим іноді доводилося окликати швидкого, майже білого малюка.
Коли Сніжок побачив капусту, застрибав від радостей.
Але мама сказала, що зрізати качани треба дуже обережно, тому це будуть робити тато і дідусь.
- А ми моркву висмикаємо, - продовжила ненька. - Вона росте з того краю.
Сніжок перевернув кошика для моркви, неначе це була шапка, і почимчикував за бабусею та мамою.
Моркви наросло, хоч і невеличкої, але багато.
- Смикай за гичку. Кожну. Не пропускай.
Мама стала у сусідньому рядочку, щоб допомогти в разі потреби. А бабуся поруч з нею.
Сніжок смикнув одну морквину, другу, третю допомогла матуся... До кінця рядка ще так багато треба зробити, а сил у зайченяти все менше і менше. Він вже і навприсядки тягнув, і воду пив.
Але ж сам попросився на поле. Ще й обіцяв не нити.
- Позбирай довкола кошика моркву, будь ласка, - попросила бабуся. - Стара я вже стала, ніяк не влучу.
Малюк охоче пострибав до кошика, розминаючи ніжки та спину.
Він акуратно покладав усю моркву. А так, як дорослі його не кликали, взявся будувати морквяну вежу.
Та влучний мамин приціл її зруйнував.
- Останній урожай. Сніжку, смикни ти три морквини, я, бабуся, і все!
Зайченя знову взялось до роботи. Що таке три морквинки проти всього зробленого досі?
Дідусь з татом вже зібрали всю капусту, обережно склали урожай на тачку і взяли кошик, щоб покласти його поміж зелених качанів.
- Синку, сідай зверху. Трохи відпочинеш.
Сніжок сів на моркву. Він дивився кудись туди, за сосни, берези та клени з липами, де мав бути їх дім.
Ось вітер зірвав з каштана пожовклий листок і поклав його на голову малого вуханя.
- Лиш би не заснути, - прошепотів він.
Та ось попереду завиднівся рідний пагорб з їх норою.
Сніжка дідусь зняв з кошика.
Поки дорослі занесли урожай в комору, мале зайченя вже солодко спало у ліжечку.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна