Русалка і вітряки

Русалонька Оффі сиділа на одній з великих каменюк, що визирали з-під води Волошкового моря.
Їй ще не дозволяли виходити на берег Соломинок, але на поверхню підійматися не забороняли.
То й сиділа крихітка, розглядаючи містечко біля моря з затишними маленькими жовтими будинками, котрі мали плоскі дахи, схованими серед зелені і квітів. Зараз, щоправда, воно потопало лише у світлі вікон та ліхтарів, місяця й зірочок, але крихітна русалка любила вечори найдужче.
На пагорбі навпроти крутилися вітряки. Вони мололи зерно у борошно, з котрого господині напечуть свіжого хліба, що може не черствіти дуже довго.
Раптом за спиною Оффі почула сплеск. Спочатку вона подумала, може хтось з сестричок її шукає, але в світлі молодого місяця побачила лише корабель. Один, другий, третій.
-- Як врятувати це гарне місто?! -- спитала русалонька у моря.
-- Попроси вітер зупинитися, -- хвилями прошепотіло воно.
-- Вітеречку, допоможи! Ти літати припини, вітряки всі зупини! Треба місто врятувати.
Морський вітер давно вже товаришував з русалонькою. Виконав її прохання.
За кілька хвилин здивовані мірошники вийшли з вітряків і побачили на горизонті вітрила ворожих кораблів.
-- Дякую, Вітеречку!
Оффі побачила, як мешканці Соломинок прямують до замку-фортеці, щоб захищати своє місто.
І, задоволена своєю витівкою, пірнула у воду.
А вітряки з того часу стали ще й сигнали про небезпеку міщанам подавати.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна