Черевички

Соня побачила їх здалля. Чорні, блискучі і з бантиками. Дівчинка схопила татову руку і помчала до прилавку.
Але її омріяне взуття було дуже великим.
-- Чи є у вас балетки меншого розміру? -- спитався татусь продавчиню.
-- Звичайно.
Невисока пані намагалася дістати з полички коробку з мештами для маленької красуні.
Софійка нетерпляче постукувала носочком правої ніжки об асфальт.
А старі черевички з потертими носиками раділи, що згодом підуть на заслужений відпочинок.
Тато погодився допомогти, коли побачив, як стос коробок ледь не впав на бідолашну пані.
-- Ось потрібний розмір, міряйте.
Лаковані балеточки сиділи на дівчинці, як на неї шиті.
-- Беремо! -- з задоволенням сказав тато, якому не довелося довго ходити по магазинах.
-- А можна, я відразу в них і піду? - спитала Сонечка.
І тут балетки підхопили дівчинку і помчали її від тата.
-- Стій! -- крикнув він здалеку.
Але малеча не знала, як зупинитися.
-- Зупиніться, -- просила вона своє нове взуття. -- Ну будь ласка.
І тут же стала, як вкопана.
Татусь її наздогнав, узяв дівчинку за руку і мовив:
-- Ходімо!
Балетки на дитячих ніжках весело застрибали поруч з татовими дорослими черевиками.

Сьогодні Соня зібралася гуляти з батьками у парку.
Серед зеленої трави, у чистенькій пісочниці та дивовижних квітів, назв яких дівчинка ще не знала.
Вона взула свої новенькі балетки з бантиком і рушила поруч з батьками.
У рюкзаку за слечима крихітка несла м'яч, відерко з пасочками. А тато взяв повітряного змія.
Та не встигла вона вийти на вулицю, як тато сказав:
-- Через калюжі будемо перестрибувати.
Чорненькі мештики зрозуміли це по своєму і побігли наввипередки стрибати по дрібних калюжах.
Права ніжка, ліва ніжка, двічі права, тричі ліва.
І все сильніше та сильніше.
-- Зупиніться, будь ласка, -- попросила своє невгамовне взуття Сонечка.
-- Стій нарешті! -- спересердя мовила мама та так голосно, що злякалися всі.
Балетки стали, мов вкопані. І маленька Соня з ними.
-- Мамочко, це не я! Вони самі.
Носочки взуття присоромлено опустилися. Вони були мокрі-мокрісінькі.
-- Доведеться мешти помити і вдома залишити, а тобі переодягнутися, -- сказав тато, оглядаючи малу бешкетницю.
"Дивно, -- подумав він, -- допоки вони не купили ці чорні балетки з бантиками, їхня доця була акуратною. Аж занадто. Може це вони пустують?"
А ті так гарно розважились, що геть не сумували, коли всі пішли до парку.

-- Доцю, ми сьогодні збираємося в гості до тьоті Олі.
-- І до Ані! І до Сані! -- зраділа Соня.
Ну як не показати їм свої нові балетки.
Але крихітку там чекав сюрприз.
Як і її нове взуття.
Спочатку дівчатка розглядали чорні мештики з бантиками.
Але, як тільки малеча пішла до дитячої бавитися, з ванної вийшло біле маленьке кошеня.
Воно тільки сьогодні з'явилося в новому домі. І поки всього боялося.
Тому надумало сховатися у незнайомому взутті.
Мостилося спочатку у правій , тоді в лівій балетці. Та вони морщили носики, згиналися і не дозволяли пухнастику влягтися.
Іноді чхали від шерстинки або сміялися.
Врешті-решт маленька тваринка так втомилася, що лягла на взуття зверху і почала вмиватися сама. Заодно і ці чудові мештики.
Вилизувала вона їх своїм шершавим язичком довго. Поки не задовільнилася побаченим і спокійно заснула.
Шкода, що цей спокіій не тривав довго -- троє дівчаток понеслися на кухню, звідки шумів бледер, збиваючи їм молочні коктейлі.
І незабаром Соня з батьками поспішила додому.
А балетки на її ніжках подумали, що ніяких шершавих язичків вони не любитимуть. І в гості до киці більше не підуть. Тільки як про це розповісти дівчинці?

Що зробити невгамовним мештикам, щоб їх знову одягла маленька господиня?
Правий вже готовий був знову шершавого язичка кошеняти терпіти, лише прогулятись би вулицею! Навіть пустувати не будуть!
Але Соня вже три дні взувала лише рожеві гумовички та брала до рук веселкову парасольку.
-- Мамо, а можна, я на свято нові балетки одягну. Вони мені таааак подобаються! Я в них співатиму найголосніше!
-- Давай, ти співатимеш правильно, -- засміялася мама. -- Але нове взуття на концерт можеш взути.
-- Дякую!
І пара мештиків у шафі раділи!
Того ранку Соня їх сама протерла губкою і одягнула. на білі колготки.
Сьогодні не терпілося вже лівому. Він смикав носиком, ніби намагався утекти.
Але в музичній школі, де відбувався концерт, взуття притихло. Стільки ніг у кросівках, черевиках, босоніжках, кедах балетки ще не бачили.
Соня разом з іншими хористами вийшла на сцену і зайняла своє місце.
Та її лівий мештик до чогось приклеївся!
Дівчинка звикла відбивати собі ритм ніжкою. А тут ніяк! Довелося змінити ногу.
Всі виступили так гарно, що хористам аплодував увесь зал.
Але, як тільки Соня зрушила з місця, за нею потяглась чиясь жуйка.
-- Не щастить цьому взуттю, -- прошепотіла вона.
Добре, що у мами в сумочці знайшлася манікюрна пилочка, якою й зняли липучку-жуйку.
Мештики з радощів аж затанцювали перед домом.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна