Зима прийшла?

У гості до середньої сестри Осені, що поки що господарювала на землі, якось з самого ранку прийшла її старша сестра. Це була стара і біла Зима.
По дорозі, де вона йшла, калюжі за ніч перетворилися на лід, а дерева, що росли по обидва боки, вкрились тоненьким шаром інею.
У домі Осені було досить тепло і затишно: всюди у вазочках зібрані жовті і багряні листочки, поміж яких ховались грона калини чи горобини. Стеля була ніжного блакитного кольору, з кількома маленькими хмаринками і жовтогарячим сонечком у куточку. А ввечері замість лампочок на стелі загорялись справжні зірочки.
Коли старша сестра постукала в двері, дверна ручка, якою слугувала маленька гілочка, просто замерзла і відвалилась.
Як тільки Осінь відкрила двері, з вулиці разом з Зимою заглянув і холодний Вітер.
Він був постійним супутником Зими, бо ніс з собою важкі снігові хмари.
Гості відразу пройшли на кухню і сіли за стіл, засланий листяною скатертиною.
Від гарячого чаю обоє відмовились.
- Чого ви прийшли, адже у моєму розпорядженні ще аж місяць?
- Щось ти довго тут людям тепло даруєш, - промовила Зима.
- Але ж Літо було не дуже теплим, тому я вирішила всіх трохи погріти, - відповіла молодша сестра.
- Ти б мала землю поливати дощами, охолоджувати вітрами, - вела далі Зима.
- Це встигнеш зробити і ти, - сказала Осінь, - а тепер йди поки що додому і приходь у свій час.
Зима подивилась на свою молодшу сестру. Осінь ще не втратила сили, тому сперечатися з нею зараз не було можливим.
Вона розвернулась і поволі пішла геть, захопивши з собою і Вітер.
А Осінь почала готувати землю до зими. Все частіше дули тут люті холодні вітри та падали сильні дощі. Осінь через відсутність тепла все більше втрачала свою силу.
Щоб ще хоч трішечки протриматися, вона подарувала всім сонячний день. Земля просохла, вітер вщух тоді, але дерева були вже зовсім голими, земля втратила свій зелений килим, а вода у річках та озерах потемніла.
Побачивши все це, Осінь зрозуміла, що пора відступати.
Але ще кілька днів трималась, даруючи землі щодня краплину сонячного тепла.
Та її час вже минув.
Тепер вже володаркою поверталась на землю Зима, осипаючи все білим пухнастим снігом.
Та Осінь знала, Весна не дозволить старій Зимі затриматись.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна