Як хмара на землю опускалась

Одного холодного осіннього дня на небі відпочивала одн-однісінька хмара.

Але вона була дуже великою і аж сивою. Та й дуже важкою, бо вже кілька тижнів літала по небу, збираючи окремі краплинки та маленькі хмаринки. Вже втомилась. От і зупинилась та й почала спостерігати за землею.

А що на землі: люди кудись спішать: хто на роботу, хто за покупками, а хто в інших справах. Пташки збирають на полях останні зернята чи скубуть вже трішки пожовклу траву або ягідки горобини їдять. Коти й собаки теж нишпорять в пошуках здобичі. Ось діти спішать на уроки до школи, а зовсім маленькі вийшли на прогулянку з мамами чи бабусями. Деякі з них у парку збирають шишки, каштани чи гарненькі листочки. Ці трофеї частково залишаться у домашніх вазах і будуть милувати око навіть взимку.

Короткий осінній день почав гаснути, метушня на землі, як не дивно, не ставала меншою. Тут, внизу, побільшало і дорослих і дітей, що почали повертатися з роботи і садка чи школи. Всі гуляли, розмовляли зі знайомими чи грались.

Бачачи всі ці дива, важкій хмарі так захотілось на землю. Але не впасти туди дощем, а опуститися повністю, щоб стати частиною земного життя.

До хмари приєднались ще кілька маленьких краплин і вона не витримала - впала на землю.

Але от біда, як тільки сива велика хмара опустилася на землю, враз похолодало і люди та тварини почали розходитися по домівках.

Сумно стало хмарі: вона ж лише хотіла приєднатися до такого цікавого земного життя.

Та небо незабаром вкрилось крихітними зірочками. Та й ріжок місяця вийшов на нічну прогулянку. Маленькі яскраві цяточки почали танцювали якийсь дивовижний танець, а місяць тихенько награвав на сопілочці колискову.

Хмара незчулася, як заснула.

Довга нічка вже закінчувалась, коли соня прокинулась. На сході небо почало світліти, і хмарка захотіла привітати сонечко.

Тому вона піднялася в небо і полетіла назустріч світлу.

Зрозуміла хмара, що краще все ж спостерігати за земним життям зверху. І більше вона не спускалась на землю.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна