Земля спить

По землі лісами й полями ходила Осінь.
Вона розмалювала листочки дерев у жовтий, червоний та коричневий колір, через що крихітні діти дерев ставали дуже легенькими і падали з дерева, коли починав дути вітер. А пустун-вітерець не лише зривав з дерев розмальоване Осінню листя, ще й полюбляв з ним потанцювати добряче. Вітер підіймав листочки дуже високо, наче хотів показати їй всю матінку-землю, а тоді легенько опускав їх додолу.
Під деревами то тут, то там білочка знаходила гарненькі грибочки. Працьовита руденька крихітка збирала їх разом з горішками та шишечками.
А великі зелені лісові красуні сосни вкривали землю товстим шаром старої хвої.
Та земля, незважаючи на опалі листя та хвою все одно мерзла, адже не за горами вже зима. Незабаром вона ляже спати аж до весни.
Турботлива осінь вкрила матінку-землю легкою сивою ковдрою - туманом.
Але через нього було ще холодніше.
Тоді золота красуня подарувала землі останні теплі промені сонця. Небесне світило зігріло холодну землю настільки, що,коли прийшла білявка-зима і принесла матінці-землі білу пухову перину, та вже міцно спала.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна