Два буркотуни-господарі

Сонце уже сховалося за обрій, а землю вкрили сутінки, коли кіт Бурмило вийшов на вечірню прогулянку загородою.
Аж тут з-за куща троянд хтось як забурчить.
У сірого вусаня аж шерсть дибки стала - він звик бути тут господарем.
Та цікавість перемогла страх. І вже за мить Бурмило зіткнувся носом об носа... Їжачка.
- Це ти так бурчав?
- Так, хотів тебе налякати.
- А я думав, їжаки лиш фиркають.
- Ні. Я можу ще голосніше. Тому й назвали мене Буркотунчиком.
- А я Бурмило.
- Можна, я тут у дворі поживу? Буду ящірок і слимаків ловити.
- Звісно, залишайся. Тільки мишей не займай.
З того часу вечорами загороду обходять вже два господарі - Буркотунчик і Бурмило.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна