Як Маковій малину збирав

Жив на вулиці сірий котик.
Маленький і постійно голодний. І не тому, що ніхто його не годує, а тому, що швидко росте.
Все намагався у будинок пробратися, але ніхто його туди не впускав.
Тому залишалося лише бігати за ногами.
Іноді чкурне господині під ноги, а та його тапком зачепить, ніби покатати хоче:
- Маковію, ну що за звичка! Я ж тебе і збити можу, - чулося десь зверху.
- Няв, - погоджувався малий бешкетник.
Але ж голод не тітка.
От і пішов з нею на город.
Стук! Стук! Падають червонобокі помідори у відерко.
- Няв! - випрошує котик.
Але як тільки біля його носа з'явився крихітний помідор, попрохайчик відвернувся і почав вилизувати носа, неначе нюхав щось особливо пахнюче.
О, господиня десь далі йде. У справжні зелені хащі.
"Що це? Няв!"
Маковію не вдалося пробратися через петрушку і він залишився скраю.
Можна й подрімати, поки вона щось там збирає.
Що? Вже? Няв! Куди?
Кошеня знову біжить під ноги, разом забігає за хату і вибирається на покладену драбину.
- Ну куди ти знову йдеш? Може мене вже погодуєш? Няв!
На носика Маковію впала спілка малинка.
Малюк облизав солодкий сік, ще раз нюхнув ту ягідку, щоб запам'ятати і пішов на сонце.
Він почекає господиню там. І рибку замість машинки на вечерю.
За кілька хвилин його погодували.
А з кухонного вікна пахло малиною. Нехай ті люди їдять її самі. А котик буде рибу.

©Марія Солтис-Смирнова