Промінець і ліхтар

Вечір вже набирав сили, коли веселий Промінець потрапив до маленького містечка.
Промчався високими і низькими дахами. Заглянув у невеличке кругле вікно, у велике квадратне, ковзнув по довгому прямокутному і зупинився на верхівці ліхтаря.
Спустився і нумо гратися зі склом. Там блимне. Там. То справа. То зліва. Вгорі, нижче.
На цього сяючого танцюриста задивився з іншого боку цуцик.
Його щовечора годував ліхтарник, що запалював ліхтарі на вулиці. Але стАренького нині ще не було, хоча світло на склі блимає.
Підійшов Цуцик ближче та як гавкне!
З переляку промінець блимнув так сильно, що запалив свічку між склом.
І вислизнув з ліхтаря, бо сонечко майже сховалося за обрій.
Прийшов за кілька хвилин Ліхтарник, а Цуцик сидить біля світла.
- Невже, ти теж став ліхтарником?
Та песеня не відповіло нічого. Воно не могло Зрозуміти, куди ділося то світло, що стрибало у ліхтарі.
Тільки Промінчик більше не грався з ліхтарями. Бо запаленої свічки він злякався більше, ніж гавкання собаки.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна