Бережи ліс від скла

Скельця лежали по лісі то тут, то там. Прозорі, зелені, коричневі, більші і малі ховалися серед трави та між корінням.
Звідки вони ж тут взялися, жодне скельце не пригадувало.
Може, вони колись були гарними пузатими акваріумами чи чудернацькими вазами? А, може, улюбленою чайною чашкою? Чи пляшкою?
Настав гарний сонячний день. І промінці почали свою пробіжку по землі.
Зазирнули вони в ліс.
Та й нумо гратися зі склом. То сонячного зайчика на дерево пустять, то в білоччине дупло.
Так загралися, що й не помітили, як глиця під старою сухою сосною тліти почала.
Там якраз лежало кілька осколків різних кольорів. Тому й сонячних зайчиків було безліч.
Догори піднявся сизий дим. І розігнав пустунів-промінців.
- Що ж ми накоїли? - злякалися вони і повернулися до Сонечка.
- Що ж ми накоїли? - думали розсипані скельця, які вже охоплювало полум'я.
- Треба рятуватися,- бив тривогу в лісі Дятел. - Пожежа!
Сонце вислухало Промінців і вирішило рятувати ліс.
- Вітре! Вітре, помагай! Хмари швидко насувай! Злива пройде тут велика, Рятуй ліс хутчіш від лиха.
За лічені секунди над лісом зібралися хмари. І почалася злива. Така сильна, що кожен листочок у лісі був геть мокрий, земля вкрилася калюжами.
А маленькі краплі по своєму вирішили допомогти лісу.
І з усіх боків вони знесли докупки скло. Зелені, прозорі, коричневі осколки тепер лежали не серед трави, під деревами та пеньками, а зібралися в ямі біля дороги.
З того часу промінці гралися в лісі обережно.
А люди почали забирати принесене сміття з собою. Бо приємно відпочивати в чистоті

©Марія Солтис-Смирнова