Рудка

Собачка Рудка рідко бувала на вулиці. Вона була домашньою твариною і любила гуляти лише по квартирі.
Та якось, весною, Рудка прокинулася від того, що їй важко дихати.
Вона спробувала загавкати, щоб покликати свого маленького господаря, але замість цього лише закашлялась.
Володя прибіг сам, він дивився у великі собачі очі і не міг нічого зрозуміти, тому покликав маму.
- Мерщій до лікаря, - сказала вона.
Рудка на руках у Володі сиділа дуже тихо. Мама сіла за кермо машини і всі поїхали.
Бідна собака навіть не зреагувала на укол, вона тихенько лежала на кушетці і чекала, поки їй стане легше.
Вона не звернула увагу навіть на те, що господарів не було поруч.
Але, як тільки собака змогла дихати і перестала кашляти, вони повернулися.
- Краще було б потримати її кілька днів у нас, - повідомив лікар.
- Але я їду у відрядження, - відказала мама.
- Не турбуйся, тут недалечко. Я прийду за нею сам, - заспокоїв Володя.
Минуло кілька днів коли хлопчик прийшов по свою улюбленицю.
Вона стрибала довкола, облизувала й обнімала його.
- Краще виводити її щодня на прогулянку, - порадив лікар.
Рудка сама рушила на вулицю, попереду господаря.
Вона бігла по галявині і нюхала весняні квіти, які вже розцвіли.
І такою щасливою Володя її ще не бачив.

© Солтис-Смирнова Марія Петрівна